12. Французька стаття 1860-го року про українську поезію, а також історію України і Московії

Французька стаття 1860-го року про українську поезію, а також історію України і Московії:

“Україна… колись потерпала від ярма варягів і татар.

Її жителів раніше називали русами [Russes], а сьогодні русинами або рутенами [Russiens ou Rutheniens], щоб відрізнити їх від іншої раси, яка є для них цілком чужою, і яка становить справжнє ядро великої імперії, що відома сьогодні як Російська імперія…

Народ норманського походження (Варяги-руги) вторгся у країну з півночі, захопив частину сходу Європи та частину Азії. Після нав’язування правлячої династії (що від Ruryks), вони не залишили жодного сліду свого вторгнення, крім назви “Русь”, яку застосовували до всіх без розбору.

Але в Європі цю назву використовували лише для позначення провінцій, які пізніше об’єднались з РП; інша частина завойованої території почала державне будівництво лише в другій половині XII ст…. коли деякі представники династії Рюрика відвернулись від Києва. Вони оселились у Володимирі на Клязьмі та в Москві. Знайшовши в тих краях, як визнає сам російський історик Карамзін, народ, який відрізняється своїми звичаями від Киян: “є більш слухняними і більш прихильними до влади своїх государів”, заснували тут нову імперію, загальновідому як Московія [Moscovie].

Переглядаючи всі закордонні хроніки, всі старі писання і документи до середини XVIII ст., переглядаючи в архівах листування французьких міністрів з послами, листування королеви Марії-Луізи де Ґонзаґ з найвпливовішими діячами своєї країни, переглядаючи записи мандрівників цього періоду і навіть статистичні роботи, такі як “Опис України” Боплана (французький офіцер на службі в Польщі) [1660 рік видання], ми незмінно знаходимо, що назва Русь [Russie] поширювалась саме на ці провінції віднесені тепер до Польщі… а назва Московія – на всіх, хто становив частку нащадків Ruryks, що оселились вздовж Москви. Між першими і другими наявна дуже чітка різниця; існує навіть багатовікова антипатія створена взаємними вторгненнями. Вони відрізняються походженням своїх народів, звичаями, давніми традиціями, модерною і середньовічною історією та релігійними настроями, далеко не такими схожими, як це намагались встановити…

Серед московитів [Moscovites] азійська душа відкидала європейські ідеї, тому з часом сформувалась релігія особливого характеру, а світська влада, вторгнувшись у духовну, поглинула її цілком, анулювала і принизила духовенство.

Боплан, описуючи Україну, характеризує такий стан речей простим створедженням: “Русини мають свого митрополита в Києві, а московити – в Москві”.

Здається, сама природа проводить чіткі межі між двома народами. Дослідження сучасних вчених дозволили спостерігати явища, які ділять їхні території на різні зони. Європа, зі свого боку, довгий час продовжує підтримувати таку традицію розрізнення цих народів і назв, і, не зважаючи на титул “імператора Русі”, який сам взяв собі Петро І, офіційно Людовик XIV ніколи не називав його інакше, як “Sa Majeste moscovite”.

Імперія московитів нібито ніколи і не претендувала в Європі на ім’я Руси, до початку царювання Катерини ІІ. Почавши стверджувати подібне під час її царювання, здійснюючи помітний вплив через європейську дипломатію…

Що стосується великого московитського народу… то він не перешкоджав такій зміні своєї назви і охоче відмовився від свого, щоб догодити цариці.

Катерина була німкою [Allemande], вона ненавиділа і зневажала назву Moscovites. Їй вдалося донести свою неприязнь і презирство до знаті та освіченої частини нації. Вона навіть переконала деяких впертих вчених прийняти її ідеї щодо зміни походження московитів.

Дивне та химерне явище, яке стосується народу, що звик підкорюватись найбільш екстравагантним капризам влади, нехтуючи своїми віруваннями, традиціями, навіть найглибшим, найінтимнішим, найдорожчим. Цей акт сліпого підкорення, слухняності, продемонстрував би, якщо потрібно, азійське походження народу, яке на думку М.de Custin, проникло так глибоко.

Відтоді назву “московит” почали витісняти…

.

*…Фактів, які ми згадали тут, достатньо, щоб спростувати російську брошуру, нещодавно видану під назвою “Червона Русь”, в якій дивним чином нехтується вся історична наука, робиться спроба сплутати московитів зі слов’янами (поляками). Перші належать до уральської [ouralienne] раси, другі – до arianne. Між московитами і поляками точно така різниця як між арабами і французами.

.

Відтоді як нова назва Russie була нав’язана офіційно, то її використання швидко поширилось завдяки сприянню відомих письменників, друзів та шанувальників імператриці.

Ми далекі від того, щоб хотіти виправити цю безперечну помилку; ми тут претендуємо лише на аналіз наслідків з історичної та літературної точок зору, і, в той же час, констатації факту плутанини, яка з названого часу поширюється в усіх поняттях історичних, статистичних та етнографічних [коли почали плутати дійсну Русь – якою є Україна, із новою назвою Руссія – тобто, Московією]. Ретроспективний огляд це підтверджує. Все, що було сказано і написано про ці…провінції під деномінацією Russia, неминуче стало жертвою імперії, яка прийняла Їх назву, щоб здійснити вторгнення в них. Історичні документи, хроніки, давні традиції, розповіді мандрівників, всі титули тепер були на користь загарбника [мова про те, що вкравши назву Русь – московити претендують на те, щоб вкрасти і все інше, що так само їм не належало]. Нікчемні письменники, навчені дипломатією, навіть підміняли в перекладах назву Moscovites на Russe, щоб в результаті цих маніпуляцій історію народу, яка починається лише з кінця XII ст. на берегах Клязьми і Москви, відтягнути аж у IX ст. і на береги Дніпра. В результаті цієї підміни вийшов химерний історичний парадокс…

Завойовник вміло використав усі матеріали минулого, щоб створити свою нову генеалогію; лише пам’ятники мистецтва уникли цієї долі. Він привласнив їх, правда, вони лишались інертними, мовчали в його руках. Письменники та поети нової імперії не зуміли черпати натхнення з давнього джерела української поезії та втілювати в життя її гармонійні акценти…

Україна сама втекла. Вона врятувала себе в мистецтві і завдяки мистецтву. Уражена іноземним вторгненням, позбавлена найдорожчих традицій, під загрозою знищення своїх історичних витоків, Вона раптом прокинулась від голосів своїх поетів…

Ця пісня вібрувала всім відгомоном степів України, перетинала рівнини Волині, західні краї Поділля і котилася аж до Вісли…

Випробування, яке народило національність українців, було несподіваним і вирішальним. Отже, саме мистецтво, поезія, українські поети першими освітили горизонти своєї країни, затемнені темрявою дипломатії. У всіх своїх дослідженнях, вчені та історики, з тієї пори, стежили очима за тим світлом маяка, який поети змусили сяяти…

.

Перш ніж продовжити викладати наші дослідження української поезії, повідомимо про ополчення польське, запорізьких козаків [cosaques zaporogues], справжньою колискою яких є Україна. Назва козаки зустрічається ледь не у всіх творах, у всіх піснях цього регіону. Ми розкажемо про них далі…”

.

«Поезія українська», автор: Paul de Saint-Vicent. 1860 рік. Франція. Париж.

.

Цікава стаття? Варто продовжити її виклад (там загалом 30 сторінок тексту)?

.

Більше цікавої історії:

#HistoryByIgorPoluektov