7. Не менш цікаві праці про Україну його сучасника і також француза П.Шевальє (в тч рукописи, які я досліджував одним з перших в Україні)

Україна – назва, яка все частіше зустрічається в європейських джерелах початку-середини XVII ст.

Позначає території Київщини і Подніпров‘я вже на мапах 1603-1613 років, розширює територію застосування назви «Україна» до величезних розмірів на мапах 1635 і 1639 років (остання вже так і називається «Українська топографічна мапа»), зрештою досягши звичних нам обрисів територій на відомих мапах Г.Боплана 1648-1660-х років і багатьох інших.

На той час в західній Європі одна за одною виходять книги про нашу країну (в тч популярна французька «Опис України»), проводяться численні дослідження, пишуться дисертації присвячені Україні і козакам. Інтерес до країни, українського народу, козаків, стає виразно актуальним в контексті світових процесів та фундаментальних змін, що відбуваються на європейському континенті.

Назва “Русь” (Russia) протягом XIV-XVI ст. в уявленнях європейської історіографії дрейфує з Києва все далі на захід, де її головним містом стає Львів, а назва Русь все частіше починає розглядатись вужче, асоціюватись з територією т.з. “Руського воєводства” (лат.: Pallatinatus Russiae; пол.: województwo Ruskie), тоді як землі далеко на північ і схід від Чернігова звуться переважно Moscovie, а їх мешканці Moscovites (таким чином, майже до середини XVIII ст. плутанини з цим не було).

Саме тоді назва Україна, для позначення земель Київщини, Подніпров’я, іноді і більш широких територій, частіше і частіше починає з’являтись в іноземних джерелах, а також і в різноманітних газетних публікаціях тощо.

.

Одним із таких документів був от цей французький рукопис, який зачаровує своєї красою (чисто з естетичної точки зору), а також і розповідає про Україну – країну козаків, побут і звички народу, робить спробу історичної ретроспективи (на фото нижче).

Рукопис середини XVII ст. має назву: “Збірник документів, що стосуються Тридцятилітньої війни, Піренейського договору та історії Козацтва” та підписаний в самом тексті іменем видатного дипломата Mr.le comte Claude de Mesmes D’AVAUX.

Я вже звертав якось увагу на те, що чисто хронологічно він не міг бути автором саме цього рукопису (проте, його участь досі залишається до кінця незясованою) та і в історичній науці прийнято піддавати це авторство сумніву.

Оскільки текст майже тотожний відомій книзі секретаря французького посольства П’єра Шевальє, яка вийшла пізніше, то його і прийнято вважати єдиним і повноправним власником прав і на цей рукопис. Тим паче, що у зверненні до читача, в передмові до своєї книги 1663 року, Шевальє прямо називає себе автором тих записок, які він написав раніше, але не планував їх публікувати, проте, вийшло так, що: “їх копія потрапила потім до інших рук і діждалася кінець кінцем честі бути включеною до збірки різних подорожніх розповідей”(с). Немає підстав не вірити цьому. Але, разом із тим, очевидно, що перша публікація цих записок відбулася не ним і не з його ініціативи, а тому і їх атрибуція у французьких архівах досі лишається проблемною.

.

Цей пост народився, бо я передивлявся збережені у себе файли іноземних записів про Україну і, зачарований красою старовинного рукопису, витонченою грацією літер, не міг не поділитись з вами.

Але, щоб це було ще і корисно, звично додам маловідому і цікаву працю, яка дозволить більше дізнатись про історію наших земель. Це переклад англійською мовою цієї ж книги П’єра Шевальє, який був зроблений Е.Брауном, що в 1672 році видав в Лондоні книгу, яка включала в себе три важливі тексти:

1. передмова Е.Брауна, яка розпочинається відразу з назви землі, яку він збирається описувати: “Although Ukraine be one of the most remote Regions of Europe, and the Cossackian name very Modern…”. Тож, станом на 1672 рік в Лондоні не було проблем із розумінням того, про що буде йти мова далі, адже жодних застережень і приміток, які характерні для такого роду описів, він не робить.

2. переклад тих самих записок, які передували виходу книги: “Дискурс про походження, країну, звичаї, управління і релігію Козаків. І Перекопських татар”.

Тут цікавим для нас є те, що країну козаків – Україну, а також і Перекопських (кримських) татар, автор певним чином об’єднує (в оригінальній французькій редакції часто зустрічається форма: “Cosaques & les Tartares”), вказуючи на їх тісні зв’язки, торгівлю тощо.

Чим не прекрасний привід нагадати сьогодні, що Крим – це Україна😃

3. власне, головна праця П.Шевальє: книга “Історія війни Козаків проти Польщі”, де крім повторення тих частин, які докладно і не безпомилково описують історію наших земель, з’являється і опис легендарної козацької війни, яка змінила історію Європи (варто лише нагадати, що погляд цей хоча і французький, але пропольский, адже писався більшою частиною з Варшави).

Книга 1672 року англійською мовою тут: https://books.google.com.ua/books?id=RY89AQAAMAAJ…

.

На фото нижче у французькому рукописі написано:

“Україна [L’Vkraine] є дуже родючою країною, так само як Русь [Руське воєводство] та Поділля, а земля, тільки-но її обробляти, дає силу-силенну всякого збіжжя, і мешканці здебільшого не знають, що з ним робити, оскільки ріки зовсім не судноплавні. Дуже багата також на різну худобу, дичину та рибу; тут сила меду та воску, дерева, яке крім звичайного вжитку служить для спорудження будинків. Мешканцям бракує лише вина та солі; перше вони дістають з Угорщини, Трансільванії, Валахії та Молдавії, а до того ж воно в них замінюється пивом, медом і горілкою, яку гонять з зерна і яку тут дуже люблять. Щодо солі, то її вони одержують з соляних шахт Велички, поблизу Кракова, або з Покуття — однієї з польських областей, яка межує з Трансільванією та Молдавією і де більшість криниць має солону воду. Коли цю воду випарити, так як це роблять у Франції для одержання білої солі, з неї утворюються малі пластівці. Ця сіль приємна на смак, але вона не така солона, як сіль з Бруажа”.

А в листі-присвяті до своєї книги 1663 року французькому послу графу де Брежі, П.Шевальє писав (цей лист також надаю нижче):

“Пане!

Хмельницькому, який прибув з глибини Русі…, порадили, щоб він…звернувся до Вас, пане, бо Ви можете засвідчити про доблесть його та його козаків з тим більшою певністю, що Ви були майже очевидцем їхніх доблесних учинків під час Вашого перебування послом у Польщі; Ви бачили тоді на власні очі самі початки козацької війни і пізнали всі її мотиви й таємницю, оскільки Ваші відмінні якості, так само як і характер Вашого почесного становища, здобули Вам велику ласку та особливу довіру покійного короля Владислава…

…щоб стали відомими їхні бойові подвиги, які козаки чинили без жодного наміру уславитися серед майбутніх поколінь або поширювати про себе відомості серед інших народів. Вони мені дозволили, пане, щоб я присвятив Вам їх історію, тим охотніше, що це єдина винагорода, яку вони роблять мені, своєму історіографові, котрий, проте, вважає себе досить компенсованим за свою працю… Шевальє” (пер.А.Барабой).

#HistoryByIgorPoluektov