8. Ще одна цікава і маловідома згадка про Україну з 1672 року

Ще одна цікава і маловідома згадка про Україну з 1672 року.

Жан Шарден (Jean Chardin; 1643-1713) – французький мандрівник, дослідник, історик, який здійснив відважні та небезпечні подорожі і лишив по собі одну з найкращих робіт західної науки про Персію та Близький Схід: “Щоденник подорожі кавалера Шардена в Персію та Східну Індію через Чорне море та Колхіду, що включає подорож з Парижу до Ісфагану” (вперше виданий в 1686 році, а згодом кілька разів доповнювався і перевидавався).

З оригіналом можна тут познайомитись: https://gallica.bnf.fr/…/f5.item.r=map%20Ukraine.zoom

Ця подорож 1670-х років в далекі землі Персії була вже другою, він добре знав мови, розумівся на звичаях, військовій справі, системі державного управління, геополітичних розкладах, писав із розумінням справи. Пощастило потрапити до його нотаток і Україні. Хоча він ступав лише на кримські землі, але здійснював подорож Чорним морем, зупинявся в Смірні та Константинополі, зміг долучитись до таємниць турецького султана, а тому зафіксував дуже цінні дані про переговори представників польського короля з османами, які стосувались України.

Для позначення наших земель Жан Шарден використовує досить вже популярну на той час в західній Європі назву “l`Ukraine”. Автор був дуже уважним щодо всіх звісток про ставлення Константинополя до європейських справ, а також і до Персії (яка його цікавила не менше, через ювелірний бізнес), тому випитував найдрібніші подробиці переговорів, думок, планів відносного цього, а також і записував їх у свій щоденник.

На 60-тій сторінці зустрічаємо окремий епізод, який переповідає деталі обговорення українського питання у Султана.

Розповідається, як він прийняв польського посла, з якою відповіддю його відпустив і чим це закінчилось для обох сторін (як відомо, війною).

Причиною напружених переговорів була вимога поляків віддати їм Україну (яку вони чомусь нахабно вважали “своєю”) і пропозиція спільно з турками перемогти козаків, знищивши їх і закривши питання незалежності козацької України. Тоді як Султан, на такі зрадливі пропозиції, відповів так, як належить людині його високого рівня: “Він цінує своє слово і підписаний з козаками договір”. Натякнувши поляку на свою Вищість, що слово Його важить більше за польських королів, які часто нехтували честю і підписаними з українцями договорами, зраджували їх. Така відповідь надто дошкулила шляхтичу. Польский посланець зірвався в падучу істерику. Аргументовано заперечити було нічого. Султан був правий.

Коротко нагадаю, що переговори ці відбулись в час дії Корсунського договору 1669 року, укладеного між гетьманом П.Дорошенком і султаном Мехмедом IV. Що, наслідуючи угоду між Б.Хмельницьким і османами 1651 року, закріпив: територія української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путівля; право вільного вибору гетьмана; наша грецька віра зберігала свою автономію в лоні константинопольської матері-церкви; українське населення звільнялось від податків і данини османів; Османська імперія і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана; захищались права української мови тощо.

.

Епізод про Україну з книги 1686 року Jean Chardin (1643-1713):

“Візир дасть послу Польщі, при його від’їзді, 1700 екю для виплати боргів та для повернення, а крім того сім возів. Le Pacha de Silistrie отримав наказ змусити його пройти через землі Тартарії і попросити татар затримати його, поки вони не дізнаються, що турецький посланець, який перебував у Польщі, перетнув кордони і в’їхав до Туреччини. Діван зробив усе можливе, щоб владнати справи з цим послом та уникнути війни з його володарем. Порта мала плани на Персію та Червоне море, і лише силою її повернули до Польщі. Темою розходження стала протекція, яку Великий Султан давав Козакам. Польща вимагала, щоб Його Високість публічно відкликав це заступництво, так само, як Він надав його публічно. Це було необхідно, щоб Козаки злякались та без бою підкорилися Його Польській Величності, і щоб Він легше повернувся у володіння України [l’Ukraine], яку вважав особистим надбанням, і спадщиною його предків.

За правління короля Казимира, месьє Ratzieuski приїхав просити про ратифікацію Трактату Хотинського, який укладався між Польщею та Туреччиною, та інші речі. Порта відповіла, що ратифікує це без застережень, якщо це не торкнеться Козаків. Месьє Ratzieuski помер в Адріанополі під час цих переговорів. Його секретар, яким був цей месьє Witzosky, був призначений послом королем-наступником Казимира, і йому було наказано представити, що Україну король вважає своєю особистою власністю, там правив, Й.В. має подвійний інтерес у прагненні повернутись туди. Порта відповідала, що вона не буде заважати Його Польській Величності ввійти туди, і що він може мати власні плани проти Козаків, але Великий Султан тримається свого слова і не може відкликати протекцію, яку Він публічно надав їм.

Месьє Witzosk був різким чоловіком, не хотів прийняти ні цього варіанту домовленості, ні всіх інших, що були йому запропоновані. Він голосно сказав в присутності всього Дівану, що: “коли його король, сенатори і республіка повинні прийняти просту ратифікацію, він заважав би їм це зробити, силою, якою він володів як польський шляхтич”. Візир побачив цю гординю та отримав звістку, що король Польщі просунувся з армією до Львова, а тому Він почав готуватись до війни.

Коли король та сенат побачили, що Великий Султан знову зацікавився ними, і що навесні вони, безперечно, матимуть його у володіннях Польщі, всі вони були здивовані і розгублені. Сам посол не знаходив собі місця. Ошуканий чутками про арабське повстання, розорення Мекки, а також запевненнями, які, як кажуть, месьє de Nointel дав йому, що Його Архихристиянська Величність відправляє п’ятдесят Vailseaux на l’Archipel, керуючись цим, він завжди писав Республіці щоб були твердими і не поступалися ні в якому разі, бо Великий Султан скоро матиме собі багато великих воєн з різних сторін. Для Польщі було б краще тоді, щоб не відвернути Його Високість від задумів щодо Азії…”.

Як ми знаємо, далі була велика і тривала війна Польщі і Туреччини 1672-1676-их років.

.

Але про це французький оповідач вже не пише, а продовжує свої нотатки цікавими спостереженнями з Криму і інших країн. Описує історію давньої Кафи (яку ми знаємо як Феодосію; де прожив майже 40 днів), а також Азова і т.д.

Описуючи Чорне море і Босфор, Жан називає народи, які тут між собою борються за місце під сонцем: Turcs, Cosaques, Polonois, Moscovites.

Його наступні нотатки з Кавказу можуть бути цікаві всім, хто цікавиться тим регіоном.

Вже перебуваючи в Персії, при дворі шаха, Шарден зафіксував і цікаві спостереження про послів з Московії. Як прийнято в європейській науці, він їх називає московитами (Moscovites).

Так, зображуючи послів на званому обіді у шаха, він повідомляє одну цікаву особливість тодішніх московитів: незвичка до вживання вина. Коли на високому обіді, всі інші присутні пили вино, послу московитів подавали горілку. Автор з’ясував причину. Йому розповіли про випадок, що стався в 1664 році з московитськими послами в Персії. Покликані до двору, вони за обідом до того напилися п’яні, що їх почало нудити, і один з них, не знайшовши кращого місця, підставив для цієї мети свій капелюх. Присутні, боячись гніву правителя, почали робити знаки послу скоріше вийти; але той, переляканий, поспішно натягнув на голову капелюха і облив вмістом голову і плаття. Це змусило шаха розсміятися і він назвав московитів «франкськими узбеками». Шарден пояснює це так: «Він хотів сказати, що як поміж мусульманами немає більш брудного, здичавілого і неосвіченого народу за узбеків, так і між європейцями за дурними тоном немає народу гіршого за московитів».

Француз, як і перси, невисокої думки про московитів, часто висловлює презирство до них і пише, як про народ низьких моральних якостей, неосвічений, грубий, хитрий, з нахилами до хуліганства і алкоголізму тощо.

.

Таке от цікаве джерело знайшов, яке пише не лише про Україну і один із цікавих епізодів історії, але і наших сусідів описує 350 років тому. Так, як ми і сьогодні їх знаємо

Що ще цікаво в його книзі, то це мапа Чорного моря 1672 року, яка хоча і виконана схематично, але також містить назву Україна (додаю нижче, разом з ілюстраціями з книги).

Більше цікавої історії та маловідомих джерел тут:

#HistoryByIgorPoluektov

(С) Будь-яке використання цитат з тексту можливе лише з прямим посиланням на цей пост.

Як писали про наші землі іноземці:

  1. Тисячу років тому:

Тітмар Мерзебурзький.

(Thietmarns Merseburgensis (нар.в Гальберштадті 976р. – †1018р.):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3494998633940393/?d=n

  1. 637 років тому:

Амброджо Контаріні (Венеція, 1429-1499):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3537917706315152/?d=n

  1. 550 років тому:

Теве Андре (Франція, 1502–1590):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3555778824529040/?d=n

  1. 517 років тому:

Джон Сміт (Англія, 1580-1631):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3570223089751280/?d=n

  1. 436 років тому:

Мартін Ґруневеґ (Marcin Gruneweg, німець, 1562-1606):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3514943978612525/?d=n

  1. Відома праця Г.Боплана (1595-1685) про Україну:

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/2917370911703171/?d=n

  1. Не менш цікаві праці про Україну його сучасника і також француза П.Шевальє (в тч рукописи, які я досліджував одним з перших в Україні):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3709717329135188/?d=n

  1. Ще одна цікава і маловідома згадка про Україну з 1672 року.

Жан Шарден (Jean Chardin; Франція, 1643-1713):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3750429508397303/?d=n

  1. З повідомлень французького місіонера Філіппа Авріля (1654-1698) про запорозьких козаків (1692 рік):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3674797182627203/?d=n

10.Цілий комплекс джерел іноземних авторів про українські землі. Для інтересу обрана тема обговорення міфу про Трою, що існував серед киян. Але важливими є саме вказані у тексті автори і посилання на їх роботи, які залишили цінні спостереження з минулого:

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3476157542491169/?d=n

  1. Про шикарне життя в Україні – з маловідомої книги 1824 року француза Шарля де Лагарда, який здійснив в 1811 році подорож нашими землями:

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3601466346626954/?d=n

  1. Французька стаття 1860-го року про українську поезію, а також історію України і Московії:

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/3627138034059785/?d=n