Більш коротка версія саме про розвиток української мови тих років

У знайомого побачив пост про те, що «европейские языки придуманы в 19 столетии».

Мушу викласти частину своєї статті про українців XIV – XVIII ст., які не лише отримували освіту в європейських університетах, але і стали просвітниками на сході, в тч принесли знання на московські землі.

Тут уривок про розвиток мови на українських землях і тих, хто доклав до цього руку. Цитата зі статті:

«…Мова, письмо, книжка, література в процесі духовного збагачення народу в XVI—XVII століттях відігравали важливу роль. Студенти, які навчались в західноєвропейських університетах, активно бралися за невідкладну справу складання граматик церковнослов’янською, а далі й українською мовами. Створенню граматик, що вперше унормовували давню українську літературну мову, виробленню канонів віршування в українській літературі прислужилися найвидатніші вчені і письменники, що здобували освіту за кордоном. Повернувшись на батьківщину, вони організовували школи, писали підручники. З помітних українців, вихованців Краківського університету, які залишили слід в українській культурі, варто назвати Лукаша з Нового міста під Самбором; він здобув ступінь магістра, опублікував перший у нас підручник з епістолографії (1522 р.) [4, с. 46]. Найдавніший буквар видав у Львові Іван Федоров у 1574 році. Перша граматика церковнослов’янської мови вийшла у Вільно 1586 року. Були популярними «Адельфотес…» — граматика грецької і церковнослов’янської мови (Львів, 1591), граматика «Лексикон» Л.Зизанія (Вільно, 1596), а особливо граматика М.Смотрицького (1619). Після букваря граматика була універсальним підручником і основним джерелом літературних знань і вела до розуміння таких наук, як діалектика, риторика, музика, арифметика, геометрія, астрономія… а найпаче — до уміння складати літературні твори. [5, с. 235-236]

Останній не дарма виділений, бо став знаковою фігурою не лише для українців, а і для білорусів, балканських слов’ян та навіть румунів. М.Смотрицький, народжений на Поділлі близько 1578 р., початкову освіту отримав у Острозької академії, яка тоді була безальтернативним освітнім закладом всього регіону. Тут викладав його батько, Герасим Смотрицький, а також Кирило Лукаріс, випускник Падуанського університету і один з найосвіченіших організаторів навчання, запрошений на українські землі К.Острозьким. Наш герой вчився у Віленській академії, де засвоїв філософські науку, через кілька років продовжив у Лейпцігському, Нюрнберзькому, Віттенберзькому університетах [6, с.556-557]. І став одним з найосвіченіших людей України, найвизначнішим українським філологом. Його граматика сприйнята сучасниками як основний підручник церковнослов’янської мови у східних слов’ян, і на думку І. Франка, була «вихідною точкою граматичних студій» не лише для вироблення норм української мови, а і для науковців та письменників різних країн XVIII сторіччя. А за висловом М.Ломоносова: “Граматика Смотрицького стала вратами учености”, тому він поклав її в основу граматики московського діалекту 1755 року, який відомий тепер як “російська мова”.

Іван Ужевич увійшов в історію як мовознавець і письменник епохи Ренесансу. Народжений на початку XVII ст., першим описав одну із східнослов’янських мов – лінґвістично опрацював українську/білоруську (linqua Ruthena). Повна назва твору латиною: „Grammatica sclavonica scripta per Ioannem Vseviciuo Sclauonae celeberrimae Academia Parisiensis studiosum theologiae, Parisiis anno a nativitate Filii Dei 1643” – „Слов’янська граматика, Іваном Ужевичем слов’янином, студентом богослов’я славної Паризької академії, написана у Парижі року від народження Сина Божого 1643”.

Своєрідність «Граматики» І.Ужевича полягає не тільки в тому, що вона створена міжнародною мовою Європи старої доби, але й у тім, що заголовок обіцяє читачеві опис «словенської» — церковнослов’янської мови, однак насправді автор викладає в книзі головним чином систему української мови XVII ст. Знайомить західноєвропейських філологів з деякими особливостями міжслов’янської церковнослов’янської мови, яку називає «священною» («святою»), але прагне на основі української мови створити вступ до вивчення граматичних систем інших слов’янських мов.

Звідки такі таланти? Навчався у Краківській академії (1637–1642) та Паризькому університеті (1643–1645): вивчав богослов’я у всесвітньовідомій Сорбонні. Щоб провести революційні зміни на українських землях, внести вклад у розвиток письма, мови і літератури, ще задовго до Батька, сповідував дещо перефразований принцип: і свого навчайтесь і чужого не цурайтесь…»

Повний текст статті за посиланням: https://www.facebook.com/ipllm/posts/3013595822080679

Список використаних джерел:

  1. Ісаєвич, Я. Юрій Дрогобич. Життя славетних: історична повість. – Київ: Молодь, 1972. – 123 c. (ел.доступ: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0000873).
  2. Вирський, Д. Станіслав Оріховський-Роксолан: життя і пам’ять. – К.: Інститут історії України НАН, 2013. – 215 с. (ел.доступ: http://resource.history.org.ua/item/0009035).
  3. Кленович, С. Роксоланія. – 1584. – Ел.ресурс: http://litopys.org.ua/suspil/sus10.htm
  4. Микитась, В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.: 1994. – 288 с.
  5. Нудьга, Г. На літературних шляхах. – К.: Дніпро, 1990. – 349 с.
  6. Памфлетъ на Мелетія Смотрицкаго // Киевские епархиальные ведомости.— 1875.— №17. – С. 556-561…»

#HistoryByIgorPoluektov

Щодо всіх цікавих особливостей студентського побуту тих років є чудова белетризована біографія, повість, авторства Я.Ісаєвича – «Юрій Дрогобич» (1966-1972 р.), передає дух епохи [1]. Про творця першої друкованої книги українця (1483 р.). Хоча в першій частині автор умисно допустив деяку романтизацію образів, але в головній, заключній, виклав виключно результати своїх наукових досліджень, які досі мають особливу цінність. Пояснення щодо цього є в його статтях, які наведу в повному тексті статті. А тут дам найбільш цікаві вирізки з цієї роботи, які не тільки переповідають історію одного з найвидатніших українців всіх століть, про якого я вже писав раніше, але підкреслюють особливості характеру тієї доби (на фото уривки):