Україна від Сяну до Дону на мапі 1720-го року

Україна від Сяну до Дону на мапі 1720-го року

Від Сяну до Дону.

Так показані Україна і землі Кримських татар на мапі 1720-го року, що стала однією з найбільш відомих і зберігається у шведському архіві (продовжую викладати уривки зі свого розділу книги «Скарби шведських архівів», де описав 20 найцікавіших мап історії України).

Цікавою її зробили не лише вказані межі, але і назва з оформленням картуша.

Назва: “Vkrania que et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minoris Tartariae provinciis exibita a Ioh.Baptista Homanno. Noribergae. Cum Privilegio Sac. Caes. Majest.” («Україна або Країна Козаків з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Татарії представлена Йог. Баптистом Гоманном. Нюрнберг. [привілей]»).

А на картуші зображено шість чоловічих фігур, яких деякі дослідники мапи [1] асоціюють з конкретними історичними постатями, а саме з гетьманом Іваном Мазепою (якого бачать у центральній фігурі); Станіславом І Ліщинським – польським королем; трьома представниками козацтва: Пилипом Орликом – генеральним писарем за гетьманування Мазепи та гетьманом на час складення мапи, можливо Андрієм Войнаровським – небожем гетьмана І. Мазепи, якому дісталась державна скарбниця після його смерті тощо. І сиротою, що сховався позаду з прапором – Петром І. Одним із альтернативних варіантів ідентифікації є уявлення про одного з них, як про шведського представника при І.Мазепі.

Назви карти і акценти картографа на ній підштовхнули до висновків, що:

«…окрім актуалізації для західних європейців подій боротьби за Україну, важлива ще констатація на картуші: «Україна – земля [країна] козаків», що знову піднімало цю назву з регіональної на рівень країни-держави… На карті Гоманна ми вже бачимо через півсотні літ після Боплана, що внаслідок тривалої боротьби козацьких гетьманів поміж Варшавою та Москвою, попри поділи по Дніпру між двома зовнішніми потугами, Україна тут «виводилася» на карті зі звичних «польських» кольорів, але при тому й не зафарбовувалася у «московські». Ми бачимо на карті Гоманна «Україну», яка серед карт тої доби максимально наближена до своїх етнічних меж – від Слобожанщини до Перемишля. Чому «образ України» Боплана був Гоманном розширеним (зокрема на захід до Карпат) – важко сказати, адже він вочевидь не мав карт українських етнічних земель, які з’являться лише у ХІХ ст. Можливо, що він тут просто показав усі терени, на яких живе руський народ [назва українців; не плутати з московитами]… Польща на цій карті явно просто ігнорується. А звична відмінність України-Наддніпрянщини від Русі-Прикарпаття долається в простий спосіб: написи «Червона Русь» та «Україна» проведені паралельно через увесь жовтий «український простір»[2].

Назви населених пунктів та географічних об’єктів подано латинською мовою. За думкою відомого історика Вініаміна Кордта, автор багато в чому надихнувся картою «Московії» (Carte de Moskovie, 1706р.) Guillaume de l’Isle (1675–1726), яку використовував в роботі над картою України, перекладаючи французький текст латиною[3].

Аналізована карта є прекрасним прикладом компілятивної картографії XVIII ст., адже на ній:

«Гоманн східну частину скопіював з карти Деліля, північно-східне узбережжя Чорного моря – з мапи Джіакомо Кантеллі да Віньйолі “Tartaria d’Europa…” 1684 р., для зображення правого берега Дніпра використовував відповідну частину карти Польщі Корнелія Данкертса. Зображення території Криму було скопійовано з книги Якоба фон Зандрарта “Des Kхnigreibung. Sulzbach. 1687”. Для Лівобережжя Дніпра Гоманн додав українську лінію, а для решти знову використав карту Деліля. До того ж, Гоманн відокремив Таманський півострів від суходолу і дав йому назву “Nova Krepost Taman”»[4].

Постать картографа заслуговує особливої уваги, адже його доля багато в чому прикметна щодо подій, які ми вже описали вище, коли назва «Русь», що спочатку пов’язувалась більшістю європейських істориків і картографів з українськими землями, з певного часу і під цілком конкретним політичним тиском починає розмиватись, з метою згодом опинитись у зміненій іноземній транскрипції як частина назви країни на північному сході.

Йоганн Баптист Гоманн (Johann Baptist Homann, 1664–1724) був видатним картографом, символом епохи, засновником династії видавців карт і атласів у Нюрнберзі, яка працювала з 1702 по 1813 рік. Він рідко датував карти власного виробництва, тим самим ускладнивши процес їх дослідження. Час створення можна визначити лише за другорядними свідченнями. Зокрема, в 1716 р. він отримав імператорський привілей і з того часу носив титул Імператорського картографа – отже, на тих картах, що були видані пізніше, на картушах зазначено його посаду – “Rхm. Kays. Maj. 168 Geogr.” чи “Sac. Cіs. Mai. Geographo” («головний географ кайзера Священної Римської імперії») або ж є посилання на привілей (cum privilegio)[4].

Враховуючи статус, талант і широку відомість, контакти з ним налагодив Яків Брюс – один з найближчих сподвижників Петра І, який був серед найрозумніших людей Московії (походив з відомого шотландського роду) та покликаний провести реформи відповідно до нової політики Імперії (серед яких назва відігравала важливу презентативну роль). Таким чином, з-під руки одного з найвідоміших картографів того часу починають з’являтись праці, які будуть відповідати цій новій політиці, і на європейських картах замість «Московії» з’являється «Російська імперія».

Так і на аналізованій мапі України бачимо усталену назву “Russia Rubra” (Червона Русь), яка позначає Правобережжя України. Але на півночі раптом з’являється і дивна конкуруюча форма: “Russia Rusica”. Сьогодні сприймаємо таку назву як «масло масляне», але на той час це не виглядає дивним, адже якщо до цього в Європі всі знали “Russia” як «Русь», тобто територію України, то тепер треба було вигадувати дивні конструкції, щоб в 1720 році розмити змісти, а потім і перенести нову назву на землі Московії.

Дивне та химерне явище, яке стосується народу, що звик підкорюватись найбільш екстравагантним капризам правителя, нехтуючи своїми віруваннями, традиціями, навіть найглибшим, найінтимнішим, найдорожчим. Цей акт сліпого підкорення, слухняності продемонстрував би, якщо потрібно, азійське походження народу, яке проникло так глибоко. Саме в ті роки назву «московит» почали витісняти:

«Відтоді як нова назва “Russie” була нав’язана офіційно, то її використання швидко поширилось… Ми далекі від того, щоб хотіти виправити цю безперечну помилку; ми тут претендуємо лише на аналіз наслідків з історичної та літературної точок зору і, в той же час, констатацію факту плутанини, яка з названого часу поширюється в усіх поняттях історичних, статистичних та етнографічних [коли почали плутати дійсну Русь]. Ретроспективний огляд це підтверджує. Все, що було сказано і написано про ці… провінції під деномінацією Russia, неминуче стало жертвою імперії, яка прийняла Їх назву, щоб здійснити вторгнення в них. Історичні документи, хроніки, давні традиції, розповіді мандрівників, всі титули тепер були на користь загарбника. Нікчемні письменники, навчені дипломатією, навіть підміняли в перекладах назву Moscovites на Russe, щоб в результаті цих маніпуляцій історію народу, яка починається лише з кінця XII ст. на берегах Клязьми і Москви, відтягнути аж у IX ст. і на береги Дніпра. В результаті цієї підміни вийшов химерний історичний парадокс»[5].

Тут звернемо увагу, що в перших екземплярах мапи “Vkrania que et Terra Cosaccorum…” Йоганна Баптиста Гоманна, які виходили в друк раніше (в 1712 і 1716 роках), на місці конструкції “Russia Rusica” у нього ще була написана усталена назва “Moscovitica”. Так само і контрольована ними «Частина Тартарії», що вказана східніше, підписана на мапах 1712 і 1716 року – як «Московитів». На мапі 1720 року (що додається нижче) вже бачимо ефективну роботу представників царя, які змогли зацікавити німецького картографа на таку раптову зміну усталених назв (Див. Ілюстрацію 19. Мапа 16).

Дослідники вказують, що деякі його карти були складені за московитськими зразками, а з певного часу Гоманн буквально став агентом Петра І в Європі:

«Цікавим є той факт, що Й. Б. Гоманн був агентом Петра І, з ним листувався Я. Брюс (Jacov Bruce, 1670–1735), російський генерал-фельдмаршал, державний діяч і вчений…, який з 1706 р. завідував російським книгодрукуванням. Прихильність російського монарха до Гоманна створювала взаємовигідні умови для обох сторін: Петро І друкував потрібні йому карти за кордоном, а Гоманн, отримавши в 1722 р. патент російського агента комерції в Нюрнберзі і постійно поновлюючи карти території Росії за новими зразками, забезпечував своїм виданням високий попит як в Росії, так і в усьому світі»[6]. Як бачимо, іноземний картограф дійсно був офіційно винагороджений царем в 1722 році за свою співпрацю і за появу на мапах такої штучної конструкції, як напис “Russia Rusica” на історичних землях Московії.

Дуже схоже на німецьких політиків сучасності, які перебуваючи на найвищих державних посадах у Німеччині, захищають інтереси Кремля, а потім опиняються на найвищих посадах московських державних монополій.

Але нас цікавить українська земля, а тому опишемо ті кордони, де дві назви межували. Ще на мапах Г. Боплана ми побачили укріплення Переяслава, широкої старої конструкції твердині, значну кількість містечок і сіл навколо. На цій мапі Й. Б. Гоманна ми бачимо чимало поселень вже Мазепинської епохи. Наявність такої їх кількості на невеликому просторі показує, що край був сильно фортифікований і оборонявся козацькою силою. В такому захищеному місці життя розквітло і мало багато архітектурних шедеврів народного українського стилю, що викликали натхненні описи іноземців. Будівлі були пишні, декоративні, але дерев’яні, і тому до наших днів у своїх старших примірниках не збереглися. Проте з архівних джерел XVIII ст. ми знаємо плани будівель цієї козацької цивільної, адміністраційної і церковної архітектури, які вражають своєю оригінальністю. Кожна побожна українська сім’я старалася увічнити своє ім’я якою-небудь вкладкою на будівлю храму або якогось громадського закладу. В звичайних сотенних містечках і селах маємо палаци барокового і ренесансного стилю, часто-густо виконані за місцевими формами видатними закордонними майстрами, оточені пишними садами, парками, ставками тощо. Всі міста, містечка і села були короновані декоративними виразними церквами. Хати були декоровані найпишнішими місцевої роботи килимами, рушниками, убрусами, поцяцьковані пишним дерев’яним посудом. Особливого розквіту ці землі набули за часів І. Мазепи. Пишно прикрашена мапа 1720 року (що була політично переосмисленою копією мапи 1712 року) стала однією з останніх згадок про часи його гетьманування і розквіту, що завершились з Полтавською битвою 1709 року. Місце битви окремо виділене на цій мапі.

І ті події мають стати для нас добрим уроком, що програвати війну московитам не можна ні за яких умов, домовлятись з ними не можна ніколи, укладати будь-які договори, йти на будь-які компроміси з ними – це на десятки і сотні років погоджуватись на винищення українців. Як вже не раз було в нашій історії. І приклад чого всі могли бачити в реальному часі в Бучі, Ірпені, Маріуполі і десятках інших українських містах, де побував російський дух. Тому лише триматись купи, тому лише єдиним фронтом, тому без будь-яких компромісів і до самого переможного кінця. Всі разом. Щоб не сталось. Лише до перемоги. Історія не дає нам жодного іншого шансу. Всі попередні покоління українців благають нас про одне: БИЙТЕСЬ!

Список використаних джерел:

  1. Байцар А., К. Галушко К., Оксенич М., Осталецька O., Сосса Р., Ярова Г. та ін.
  2. Галушко К. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття : науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с. С. 58–60.
  3. Кордт В. Матеріали до історії картографії України. – Ч. 1. – К., 1931 С.15.
  4. Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178.
  5. Paul de Saint-Vicent. Поезія українська // Revue contemporaine. Novembre et Decembre. Paris. 1860. Р. 612–642
  6. Осталецька О. Атласи і карти видавництва Й. Б. Гоманна та його спадкоємців у фонді сектору картографічних видань НБУВ // Часопис картографії. – 2014. – Вип. 10. – C. 354–362..

Ілюстрація 19. МАПА 16: TITEL: Ukrania quae et Terra Cossaccorum. Datering: 1720. Persons: Johann Baptist Homann. REFERENSKOD: SE/KrA/0403/33/053.

#historybyigorpoluektov

  1. Продовження:

Історія українських земель з найдавніших часів (перша частина мап зі шведських архівів):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/4527479047359008/?d=n

Південні міста України (задовго до імперії):

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/5014153572024884/?d=n

Де була справжня Окраїна (на Московії) і де Україна:

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/5027802857326622/?d=n

Назва «Україна» (Vkraina) на європейській мапі 1613 року:

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/2743371262436471/?d=n

«Українська географічна мапа» 1638-1639 років:

https://www.facebook.com/100002908737192/posts/4906767592763483/?d=n