Уривок про вплив українців на освіту московитів

Уривок про вплив українців на освіту московитів

Російські історики визнають вирішальний вплив українців на освіту Російської Імперії.

Часи пізнього середньовіччя – початку нової історії українських земель традиційно не є предметом популярних статей, а в імперській/совєцькій/російській історіографії часто взагалі замовчуються, або обмежуються поверхневими згадками.

Однак, якщо можна промовчати про тисячі студентів з території сучасної України, які здобували освіту в європейських університетах тих років, то приховати або применшити колосальний вплив, який справили українці на саму появу і розвиток культури та науки на московських землях, не вдасться.

Саме тому навіть російські вчені змушені визнавати очевидні факти, частину з яких наведу нижче.

.

«Більшість тепер виставляє напоказ свої праці, святотче,

Дбаючи щонайпильніш про честолюбство та зиск.

Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням:

Хай буде користь від них роду людському в житті».

Юрій Котермак з Дрогобича. 1483 р.

(автор першої друкованої книги українця)

.

У найдавнішому відомому на сьогодні документі, в якому згадані українські студенти (кияни), зазначено:

Magister Petrus Cordowan et Socius eius de Ruthenia – «Магістр Петро Кордован і його товариш з Рутенії». Цей лист написаний 6 квітня 1353 року з Парижа (з Сорбонни) до Рима. У 1389 році у списках Паризького університету значиться «Теобало Гнібербо з Києва». Пізніше зустрічаємо ім’я «Германа Вілевича, ліценціата мов і бакалавра рутенської нації з Києва», та у 1369 році Івана з Рутенії (Johases de Ruthenia), який 1391 року складає докторські іспити. Відомо також, що з перших днів заснування у 1348 році слов’янського університету у Празі, там також навчались студенти з наших земель, як і в багатьох інших.

Українські студенти були знайомі, навчались поруч або навчались з/у Бетховена, Моцарта, Галілея, Канта, Коперника тощо, інших видатних діячів культури та науки, впливали на розвиток Європи і поширення знань. Багато з них торували цей шлях в легендарну добу XIV-XVII ст., яку у нас прийнято називати козацькою. Деякі стали видатними діячами науки свого часу, лишались ректорами і професорами європейських університетів. Більшість повертались на наші землі та ставали викладачами тут, фактично створивши наукову школу вплив якої на східних сусідів був колосальним. Їх внесок у світовий освітній процес був досить вагомий, просвітителі утверджували ідеї гуманізму та новітніх наукових знань.

Києво-Могилянська академія гідно продовжила і розвивала напрацювання Острозької школи, користуючись високими плодами кращих європейських зразків, вийшла на новий рівень. Курси лекцій, твори, промови професорів Києво-Могилянської академії та їхніх вихованців рясніли іменами, пов’язаними з римською античністю: історією, літературою, науковими ідеями. Найчастіше в них згадувались Плавт, Теренцій, Цицерон, Катулл, Вергілій, Горацій, Тібулл, Плінії, Проперцій, Овідій, Сенека, Ювенал, Aпулей, Марціал, Вітрувій, Лукрецій Кар, Епікур, Клавдій Птолемей, Боецій та інші. У сучасного читача створюється враження, що наші пращури в Київській академії знали античних письменників і поетів, філософів і математиків, істориків та астрономів значно глибше і ширше, ніж їх знають нині. І якщо Микола Гоголь зображував Тараса Бульбу як такого, що не лише послав своїх синів учитися до Київської академії, а й сам читав Горація, то в цьому фіксувалося лише пересічне явище духовної атмосфери тогочасної України; до суцільної неграмотності вона пізніше ще довго йшла під високою рукою пресвітлого московського володаря.

Російський синод в 1721 р. досить категорично вказував: «В Московских школах мало учителей, а ко ученню философии весьма никого нет; а в Киеве обретаются ко учению философии, риторики и пиитики способныи мужи… И по его великого государя указу велено способных ко ученню персон из Киевопечерского монастыря или где инди кто обритается, отправить к Москве обычайно на подводах без замедления».

У монографії «Історія Московської слов’яно-греко-латинської академії» 1855 р. російський дослідник С.Смирнов констатував, що з початку і до часів митрополита Платона “московська академія здебільшого мала наставників з Києва”.

«Розвиток творчої думки в Російської Імперії взагалі не можна охопити і зрозуміти, не вивчивши попередньо український гуманізм. Україна була осередком, трансформатором, передавачем західної літератури протягом довгого часу: вона була також лабораторією вірша. Овідій і Горацій в XVII столітті лежали на столі українських гуманістів поруч з Біблією. Ртищев, Ордин-Нащокін, Матвєєв, Голіцин, Котошихін зобов’язані прилученням до культури Нового Часу не тільки полякам і німцям, а й українцям. Згадаймо, що перетворення Петра зв’язані з великим киянином Феофаном Прокоповичем, що поєднував церковнослов’янську пишномовність з пишною риторикою бароко. А тому варто повернутись до належної оцінки значення України і Білої Русі у передачі далі на схід західної літератури і освіченості» – писав видатний російський дослідник І.Голенищев-Кутузов.

Сам Ломоносов не став би людиною, яка провела революційні зміни у Петербурзі і російській науці, якщо б не українці і їх західна освіта. Саме завдяки ним він відбувся. І це не перебільшення. Шанс на освіту отримав лише і тільки завдяки тому, що колишній ректор Києво-Могилянської академії Г.Одорський, його друг і палкий прибічник Мазепи І.Рогачевський, засланий сюди після полтавської поразки 1709 року, а також архієпископ Варнава (Василь Волостковський) заснували на далекій півночі школу. Саме колишній випускник київської могилянки Варнава у своєму будинку в Холмогорах навчав дітей і Ломоносова серед них. Він відкрив останньому граматику М.Смотрицького (1619 р.) та надав квиток у щасливе майбутнє науки і знань. Сам Смотрицький був народжений на Поділлі близько 1578 р., початкову освіту отримав у Острозькій академії, яка тоді була безальтернативним освітнім закладом всього регіону. Тут викладав його батько, Герасим Смотрицький, а також Кирило Лукаріс, випускник Падуанського університету і один з найосвіченіших організаторів навчання, запрошений на українські землі К.Острозьким.

Щоб не переповідати про долі сотні українських прізвищ, європейских і київських випускників, які допомогли російській науці, процитую краще відому професорку Інституту історії Санкт-Петербурзького державного університету Тетяну Таїрову-Яковлєву:

“…влияние украинского образования и украинского духовенства в России становится невероятным, практически весь преподавательский состав всех высших учебных заведений России формировался из профессоров Киево-Могилянской академии или ее выпускников, кроме того, все посты крупнейшие епископские и другие церковные в Российской Империи в ту эпоху занимали исключительно выходцы с Украины. Таким образом, влияние украинской культуры и традиции, а также просвещенного духовенства очень сильно проникло в Российскую Империю”.

Причини ще і в тому, що як пояснив на одній з лекцій інший російський історик, д.і.н. П.Уваров, Московія тоді: “…очень далека от европейской реальности… а западноевропейские традиции 13-14-го ст. приходят к ней в 18-19 ст.”.

І, як ми розуміємо, приходять саме з українцями.

А на наші землі, задовго до того, приходили із заснуванням спочатку Острозької, а потім Київської академій, де фундаторами і викладачами були саме випускники європейських університетів.

І хоча перебільшенням було б стверджувати, що українські професори перебували на рівні найвидатніших досягнень тогочасної європейської науки і культури. Проте, профессор Болонского університету астроном Юрій з Дрогобича, поет и гуманіст Павло Русин з Кросна, відомий політичний письменник Оріховський-Роксолан, засновник нового жанру літератури (“селянки”) Шимонович (Симон Сімонід), який прославив рідний Львів від Константинополя до Амстердама, працелюбний магістр Лукаш з галицького Нового Міста і сотні інших стали засновниками гуманістичної культури не лише України, але і всього регіону, створили цілу гуманістичну течію – підсумовує І.Голенищев-Кутузов.

#HistoryByIgorPoluektov