Як козаки Москвою керували (події 1604-1618 років) (частина 2)

Один з найпрекрасніших регіонів України – Поділля.

Сьогодні ми відправимось у мандрівку в ці благословені місця та згадаймо неймовірну історію, що трапилась на зламі XVIII і XIX століть.

Історія, яка розповідає про дух і волю українців, їх прагнення до свободи, а також і небажання підкорятися імперіям та їх хижим планам.

Поселення, де відбулись ці події, відоме з давніх часів, може похвалитись залишками культур від трипільської, черняхівської і далі. Історію краю в усій послідовності і логічній повноті ми можемо простежити приблизно з XIV ст. Крім літописів тут нам може бути корисним, наприклад, «Codex epistolaris Vitoldi», що був впорядкований Антонієм Прохаскою та виданий 1882 року в Кракові

[http://polona.pl/…/codex-epistolaris-vitoldi…/7/…]. Він містить публікації латиномовних та інших документів, княжих листів XIV—XV ст., яких зібрано близько півтори тисячі і багато з яких розповідають в т.ч. про історію цього краю. Так, після звільнення литово-руським військом земель Поділля від Орди за наслідками синьоводської битви 1362 року, вони потрапляють під владу князів Коріатовичів. А в документі від 12 червня 1395 року великий князь литовський і руський Владислав II Ягайло передає воєводі Краківському Спитку у володіння частину Подольских замків з околицями. В 1400 році володарем і князем цих земель себе іменує Свидригайло. Але не минає і року, як і його слід простиг. Пізніше маємо згадку безпосередньо про Миньківці, коли 20 жовтня 1407 року видана грамота місцевим магнатам:

“…у вічне дарування за вірність та службу самому Якушу з Маньківців і його пасербу Клементу та їхнім спадкоємцям с.Маньківці на р.Ров та с.Миньківці на р.Ушиця у Подільській землі та Кам’янецькому повіті з усіма чиншами, полями, ловами, пасіками, озерами, рибними ставками, млинами, і з усім, що до цього відноситься і т.ін. з тим, щоб вони мали там постійно проживати та в усіх походах з одним копійником і трьома стрільцями нам служити, а також брати участь у місцевих походах з усіма людьми, оскільки необхідно обороняти землі; податі ж, загальні побори, відробітки і податки, що попереднім своїм князям, володарям і господарям Поділля вони мали звичай виплачувати, нехай виплачують”.

За 1434 рік знаходимо документ за яким села Маньківці і Миньківці піддались до роздріблення і були вже надані Боршові з Коціна.

За дослідженнями О.Білецької, в XV ст. воєводами, каштелянами або старостами земель Поділля були такі цікаві персонажі: Доброгослав із Колена, Петро Одровонж, Бедрих, Теодорчик з Бучача, Доброгост, Васько, Януш Кердеєвич, Грицько Кердеєвич, Стибор з Коморника, Петраш, Стогнєв Рей, Ян Лящ, Свинка, Дерслав Несвизький, Івашко Монивидович, Монивид, Христин з Щуковець, Абрахам… [Білецька О. Поділля на зламі XIV-XV ст.: До витоків формування історичної. Одеса, 2004. – 416 с.]

Як видно навіть за іменами, традиційними тут були національна і віротерпимість

Пізніше село належало Станіславським, з роду яких Адам підняв його до містечка, отримавши 1637 р. від Владислава IV наступний привілей:

”Коли дідич Адам Станіславський нещодавно закладене на Поділлі містечко Миньківці валами і фосами належно облаштував, надаємо тій осаді право маґдебурське, встановивши ярмарки на Воздвиження святого Христа і св. Онуфрія, а торги щоп’ятниці, відповідно до руського календаря”.

.

Перед тим як заглибитись в опис персонажів, а також прекрасних місць, де все це відбувалось, коротко нагадаю про події, що вирували у буремні роки, коли розгортатимуться основні сцени нашої історії.

Добре відгодована, якісно реконструйована, заможня за часів правління Івани Мазепи Україна програє у війні 1709 року та починає виснажуватись переможчем-завойовником. В 1768-1774 роках триває велика російсько-турецька війна, яка багато в чому стає переможною за рахунок ресурсів України. Її початок був спричинений введенням московських військ у Правобережну Україну для придушення Коліївщини та Барської конфедерації 1768, але вже 31 жовтня 1768 президент Малоросійської колегії П.Румянцев просив кошового отамана Запорозької Січі П.Калнишевського “все войско свое устроить…в военный порядок тот час”. У війні з великим розмахом використовувалися українські людські, матеріальні та фінансові ресурси. Наша країна була виснажена і знекровлена, тимчасово втратила у боях військову потугу, яка виборола державність більш як 125 років до того, – козацтво.

І яким чином Імперія віддячила? Вже в 1775 році московські війська скористались моментом і зруйнували Січ, розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом зі старшиною П.Калнишевського 25 червня 1776 року заарештовано і довічно заслано до Соловецького монастиря. У 1781 р. скасовано полково-сотенний адміністративний устрій Гетьманщини та утворено намісництва. У 1783 році Катерина II видає указ, яким було закріпачено селян Гетьманщини. У 1796 році така ж доля спіткала селян на півдні України. Починається напад на землі монастирів, які історично були центрами знань, берегли в собі історію Гетьманщини і козацької держави, були оберегом прав та свобод, які ґрунтувались на тяглості і гарантувались різними документами. Землі ці відбирають для “громадських потреб”, щоб через певний час відкритись вже знову як “скрєпні центри” пропаганди. Таким чином, до кінця XVIII ст. українці потрапили майже під повну військову, політичну та економічну залежність.

Паралельно, з 1772 року починається демонтаж Речі Посполитої з допомогою Російської імперії, Австрії і Пруссії. У 1773–1792 роках королю Станіславу-Августу Понятовському і прибічникам реформ вдалося здійснити низку змін, сейм ухвалив Конституцію Речі Посполитої 1791 року, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи та рівні права всіх громадян. Але консервативні шляхетські кола утворили 1792 Торговицьку конфедерацію й закликали на допомогу російську армію. Втручання сусідів призвело до 2-го поділу земель Речі Посполитої в 1793 році. Від неї відійшли вся Великопольща, Мазовія, усі українські та білоруські землі. Відповіддю на це стало антиросійське повстання під проводом Тадеуша Костюшка (1746—1817), в якому взяли участь міщани та частина селян. Російські війська хоча і були розбиті у локальній битві, але зрештою жорстоко придушили повстання, а у 1795 році РІ, Австрія та Пруссія здійснили 3-й поділ Речі Посполитої, після чого вона припинила своє існування.

.

Саме в ці важкі роки жителі Поділля намагаються пристосуватись до швидкозмінних умов, знайти своє місце у бурхливому світі. Багато в чому спираючись на місцеву самоорганізацію і самоврядування, а також і на тяглість прав та привілеїв, що їм були надані раніше. Адже шукати підтримки чи команд з центру марно. Та і не зрозуміло вже було де той центр взагалі знаходиться.

Так і починається історія однієї незалежності на українських землях, маленької республіки, яка продемонструвала, що все може бути інакше, що не імперії мають майбутнє, якими б сильними у військовому плані вони тимчасово не здавались і як хижо б не захоплювали території. Ця місцева ініціатива самоорганізації випередила свій час, тоді здавалася “білою ґавою”, а зараз ледь не взірцем того, як могло все бути інакше, якби республіканські принципи перемогли тимчасові імперські потуги, що вщент будуть розгромлені пізніше проектами модерних національних держав.

І от переносимось ми у XVIII ст. у Богом дані українцям місця Поділля, а саме на велику ушицьку дорогу, за кілька миль від Кам’янця, до Ушицького тоді повіту. На прекрасній рівнині мальовничо розкинулось величеньке і гарненьке містечко Миньківці.

Якщо справедливим є зауваження деяких подорожуючих Поділлям, що частину його, розташовану за плином Дністра, без перебільшення можна назвати Подільською Швейцарією, то на місцину навколо Миньківців випав найсмачніший куточок цієї Подільської Швейцарії. Місцевість, дійсно, багато в чому її нагадує, з чарівною красою ландшафтів і блакитним-блакитним небом. Ця чарівність незчисленна і різноманітна, жоден опис не надасть всієї повноти картинки, а тому краще вирушити туди особисто.

Наближаючись до містечка Миньківців з гори мандрівник бачить яр, у глибині якого, перегукуючись із пташками, співає сріблястий струмок. А піднявшись на височінь яру, бачить силу силенну різнокольорових, різноманітних, іноді дивакуватих будівель, розкиданих по всьому горизонту. Таке б пасувало тій самій Швейцарії, а знаходимо це на Поділлі XVIII ст.

В самому центрі міста влаштовано європейського зразка ринкову площу у формі чотирикутника, на який виділяється будівля ратуші з вежою і миньковецькою мірою на вершині. Оточують площу чепурні будиночки ремісників. В місті дві прекрасні будівлі церкви і костелу. Величезна колоподібна будівля із зеленими банями, прикрашеними позолоченими хрестами, – це церква грецького обряду. А поряд з нею римо–католицька каплиця та костел.

Навколо розташовані всі інші володіння і хутори Миньковецькі в різних напрямках за течією невеликої річки, у вигинах якої заховалась безліч великих і малих млинів. А що за дивовижні, затишні береги розкинулись на двох сторонах невеликої річечки! Знайшовши для себе русло в глибині яру, мелодійним передзвоном та журчанням, вона стрімко тече між високими і кам’янистими стінами – ніби навмисне виготовленими з цілісного каменю майстерною рукою досвідченого муляра. На скелястих ландшафтах там і тут видніються великі та малі села і хутори, мальовничо розкидані по всьому березі річки; за селами тягнуться невеликі садки, а за ними далі йдуть нескінченні плодородні рівнини, порізані на невеликі смужки різних кольорів. Вся ця картина увінчана чудовою рамою, зітканою з різноманітних дерев. Едемська краса ця робиться ще більш вражаючою на тлі ясного та чистого подільського неба! А яких кольорів вона набуває на заході величезного сонця!

Де як не тут і мала розпочатись ця історія, яку вам певно вже не терпиться прочитати)

Але це був вступ, щоб зрозуміти чи багатьом цікаво прочитати продовження.

Якщо так, то поставте «+» в коментарях, чи напишіть про це інакше)

#historybyigorpoluektov

#ІгорПолуектовПоділля

Якщо когось не вдалось занурити у дух тих століть і перенести у Миньківці XVIII-XIXстоліть, то це зробить Наполеон Орда, який подорожував нашими землями і в 1871 році такими зобразив описані вище Миньківці: