Як козаки Москвою керували (події 1604-1618 років) (частина 3)

Історія однієї незалежності XVIII ст. на українських землях.

В попередньому пості я описав історію та красу краю, а також і передумови в яких сформувалися прагнення місцевих жителів до свободи і демократичних принципів.

Тут же безпосередньо торкнемось короткого опису героя нашої історії та почнемо її виклад з найважливішої засади існування будь-якої держави – з ПРАВА.

Магдебурзьке право, яке Миньківці дістали ще в 1637 р., сприяло виникненню тут досить сильного прошарку міщан з українців, що з покоління в покоління передавали свою кушнірську та гарбарську вмілість, бо за правом тим міським вони не зобов’язані були відробляти панщину [Василь Гарба «Крулєвство Миньковецьке» / Нові дні. Канада. 1968].

Згодом, по необхідності якось дати раду наближенню чорної хмари окупаційних правил Російської Імперії, що безжально насувалась з кінця XVIII ст. на Подільські землі, тут була надана тому гідна відповідь та були впроваджені революційні закони, які і до сьогодні можуть бути нам прикладом.

Головним героєм нашої розповіді буде граф Ігнацій Мархоцький (Сцiбор-Мархоцький, Редукс-Мархоцький) (1755–1827), який належить до тих непересічних постатей Речі Посполитої, України і, насамперед Поділля, останньої чверті XVIII – першої чверті ХІХ ст., які своєю активною громадсько-політичною і реформаторською діяльністю розхитували устої тогочасних самодержавних Російської та Австрійської імперій. Докладніше про його непересічну біографію ми поговоримо в моєму наступному пості. А тут зосередитись суто на його правових реформах.

Зокрема, І.Мархоцький в умовах панування російської влади зумів нестандартно на прикладі побудови в своєму великому маєтку так званої Миньковецької держави, що в Ушицькому повіті Подільської губернії, на засадах встановлення конституційного ладу, правових відносин, звільнення селян від кріпацтва, розвитку місцевої освіти, культури тощо, реалізувати спроби втілення на практиці ідей Великої французької революції, просвітителів Вольтера, Руссо, польської Конституції 3 травня 1791 року та інших прогресивних проектів того часу, які пропагували реформування суспільно-політичних відносин у Європі. Його перетворення припали на період кризи феодально-кріпосницької системи в Російській імперії, коли кращі реформатори країн Європи і Московії шукали шляхів виходу з неї і в даному випадку проводились подібні експерименти у кордонах самодержавної влади [Баженов Л. ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ ГРАФА ІГНАЦІЯ МАРХОЦЬКОГО В УКРАЇНСЬКІЙ І ПОЛЬСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ІСТОРІОГРАФІЇ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ. // Міжнародний збірник наукових праць – Тернопіль, 2011. – Вип. 5 : Україна – Європа – Світ: історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку : у 2 ч., Ч. 2. – С. 241-247].

Вже в перші роки його володарювання цими землями, 29 грудня 1791 року була складена маленька конституція – “Право міста Миньківці”, яка стала одним із найбільш сучасних документів подібного типу у Світі. В ній закріплювався розподіл влад, визначались права і обов’язки Президента, Войта, Писаря, Райців, суддів; докладно розписувалось про те в якому порядку відбуваються вибори названих. Всі громадяни, незалежно від походження, прирівнювались в правах, а також і декларувались такі важливі та проривні на той час ідеали, як “Права, Свободи, Прерогативи, Привілеї”, які тепер рівно стосувались не певного домінуючого класу, а ставали частиною життя всього социуму.

“Права” складаються з 6 Розділів, а також доданих до них зразків Присяг для Президента, Войта, Писаря, Райців. В першому Розділі вказується на правові підстави такого вияву місцевого самоврядування, серед яких рішення Сейму Варшавського 1768 р., сеймів Генеральної конференції з 1773 по 1775 роки, які були, як вказано, “між Річчю Посполитою і Російською імперією”. Очевидно, що приймалась до уваги і лише укладена на початку року варшавська Конституція. Підкреслювалось рівноправ’я представників різних релігій, перелічувались в їх числі: Католицька, Уніатська і Вірменська релігії, а також Протестантська, Лютеранська і Грецька неунійна. Євреям, їх правам, Синагозі, юрисдикції судових справ присвячений окремий Розділ 6 (в тексті “O Zydach”). Найбільше уваги присвячено не просто правовому становищу Ремісників, Майстрів і Підмайстрів, але і практичним моментам їх діяльності та договірної роботи. По всьому видно, що автори розуміли і усвідомлювати, що тіло будь-якої держави може триматись лише на потужній економіці, де ремеслам, майстрам і торгівлі було віддане вирішальне значення. Цікавими є моменти звільнення від сплати податків на десть років для тих, хто своїми силами збудує дім, а також інші подібні прогресивні уявлення, про які б було добре розповісти сучасникам, що не знайомі з законами економіки і всіляко прагнуть найбільше обкласти бізнес податками, а також і вбити будь-яке підприємництво взагалі. А самостійництво, підприємництво, традиційно були рушійною силою українства у всі часи. Тож, як бачимо, наші предки були розумніші.

Підписаний документ від імені дідича Мархоцького.

.

Крім вказаної “конституції” там пізніше з’явились: “Основні закони держави”, “Договір пана з підданими землеробами”, “Привілеї фінансів”, “Шляхетське право”, “Устави про устрій наслідних володінь” тощо.

Основи вірного розуміння історичних заслуг Мархоцького закладені в ідеях, які були спрямовані на закріплення усталених високоморальних форм поведінки, навичок, понять, всього, що утворює кістяк здорової громади. Орієнтирами життєдіяльності громади, її духовно-моральними нормами, що забезпечували суспільну єдність, була глибока свідомість Мархоцького в тому, що відносини між членами громади повинні базуватись на честі, розумі, науці, чесноті, істині, праці і порядку [Степанюк А. “МИНЬКОВЕЦЬКА ДЕРЖАВА” ТА ІГНАТІЙ МАРХОЦЬКИЙ ЯК ЇЇ ЗАСНОВНИК // Господарський (арбітражний) суд Хмельницької області: історико-правові нариси, портрети. – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 305–326].

Цей же дослідник пише про те, що поряд із абсолютною монаршою владою на колишні річпосполитські землі прийшла, крім іншого, регульована законодавством Російської імперії судова влада. Де суд будувався за принципом “сословности”, тобто становості. Його діяльність була складною, заплутаною та недоступною простому народові (тобто, абсолютній більшості населення). Поміщик своєю владою міг передавати належних йому селян до арештантських рот, у робочі дома, піддати арешту, покарати різками, віддати у солдати чи заслати до Сибіру. Провадження у судах носило бюрократичний характер. Справи розглядались за зачиненими дверима без участі сторін. Усі докази ділились на досконалі та недосконалі. Перевагою користувалось свідчення знатного перед незнатним, багатого перед бідним, духовної особи перед світською. Не приймались до уваги покази осіб іншої віри проти православного. Становість, відсутність гласності, безкінечні зволікання, адміністративно-поліцейське свавілля панували у російських судах. Це було породженням самодержавно-кріпосницьких порядків.

На противагу цим російським порядкам, які вже пробували насадити і на українські землі, суд у Миньковецькій державі був вільним від впливу чиновників інших гілок влади. Кожного року усе доросле населення обирало певну кількість суддів, яких називали присяжними. У кожному селі Миньковецької держави був свій колегіальний суд. Він розглядав справи як перша інстанція. При відправленні правосуддя присяжні керувались статтями і положеннями римського права. Найвищою мірою судового покарання було заслання в так звані Понтійські володіння. То були землі у Херсонській губернії, де патріарх побудував поселення. Але про це ми напишемо в кінці нашої розповіді, у наступному пості.

.

Справжнім проривом стали відміна кріпацтва в державі Мархоцького, яке він впровадив своїм рішенням, на багато десятиліть випередивши інших. А ще більшим – “Закони хліборобів” від 02.01.1804 року, які взагалі являють собою надзвичайно цікавий документ, що краще за все цитувати повністю, але за браком місця, я обмежусь лише кількома уривками з нього:

“Ми, простий люд земель дідичних Мислібор, Заріччя, Катеринівки, Антонівки, Кружківців, Отрокова, Хапанівки, Притулії, Тимкова, Побійни, Побіянки, Сиворогів, Сцібор, Остої, Веселої, Мархоциць, які утворюють ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ МИНЬКОВЕЦЬКЕ в повіті Ушицькому губернії Подільської, зібрались разом, аби обмислити і укласти тверді закони… переконалися: Що найдорогоціннійшим даром, яким Найвищий Творець Природи наділив людський рід, є ВОЛЯ. …намагання відібрати Волю – це найпаскудніший вчинок проти самої Природи, на що тільки тиранія здатна”

– досить прозорий натяк на тираничні порядки нової окупаційної адміністрації з Московії, яка почала насаджувати свої правила на українських землях.

“…пам’ятаючи давні Статути, Конституції, Права та Привілеї Народні, а зокрема затверджені в роках 1347, 1420, 1433, 1496, 1503, 1510, 1523, 1538, 1543, 1573, 1578, 1588, 1613, 1699, 1768, приймаємо, визнаємо і проголошуємо наступні Статті…”

– історична тяглість і розуміння свого місця в історії у предків було на порядок вище, ніж у сучасного покоління. Так звана “фрагментарність української історії”, про яку іноді доводиться чути, є нічим іншим як фрагментарністю знань і мислення самих таких сучасних заявників. Натомість, історична тяглість і розуміння того, що мають зміст і значення не змінюванні вивіски, а реальні люди, що жили тут протягом тисячоліть, мали свої правила, традиції тощо, які передавались із покоління в покоління, – були притаманні предкам.

“ІІ. Стан та призначення Землероба, найбільшої частини Народу і найпродуктивнішої сили Країни, руки й праця якого є джерелом найбільшого багатства краю, є станом конче потрібним, корисним, а тим самим – дуже шанованим і значущим.

О, яким приємним є життя Землероба, який у своєму обійстю, разом зі своєю родиною, зайнятий домашньою працею, оточений ріллею, ланами, виноградником і садом, отримує пожитки з корів, овець, кіз, усієї домашньої живності, постійно відчуває щастя, задоволення та вигоди, котрі йому Земля, наша Мати, приносить у винагороду за працю. Тож, нехтувати своїм станом і покликанням, цуратися праці, покидати Землю, яку Пращури та Батьки наші в поті чола свого обробляли, та у якій кістки їхні донині спочивають, річ неприйнятна, одна тільки забуялість, життя непорядне і пусте, що огиду викликає. Тому, Ми і Діти наші бажаємо бути завжди до цієї Землі причетними, не залишимо її з будь-яких причин, на ній жити і продовжувати рід на вічні часи, обов’язки Стану і наше покликання Землероба виконувати постановляємо” – як боженька написав!

“V. Ні теперішній Дідич, ані Його Спадкоємці або Правонаступники, не будуть у змозі продати одноосібно жодного Землероба, цілком усю Сім’ю, або всю Громаду. Якщо ж Людина не є чиєюсь власністю, то ані сам за себе, ані за будь-кого проданою або обміняною не може бути. У випадку, коли Дідичі і власники землі передали її та право на неї комусь іншому, тоді ужитки, плоди землі, сама земля та пов’язані з нею податі, чинші і пожертви можуть бути продані, але не люди. Такі ж купчі та запродажні Угоди, які міститимуть необачливі умови, котрі суперечать Законам Природи, не матимуть жодного значення і виконуватись не повинні”

– це прямо виклик Російській імперії, де людей звикли продавати як собак (буквально, як свідчать джерела) і так було усталено у них сотні років.

“XXI. Належне впорядкування доріг та їх випрямлення, доріг публічних і другорядних проїздів від сіл на торги та ярмарки, полегшує доставку до міст продовольчих товарів і городини, різноманітні інші роботи й потреби, також зберігається людське здоров’я й худоби, цілість возів. Тому, Громади якнайкраще їх мають ремонтувати, забезпечувати мостами капітальними і широкими, обладнати міцними поручнями; згідно з розподілом і відповідним приписом, кожне село постійно має в добротному стіні їх утримувати, пильнувати, аби знаки про відстані в милях, вказівники місць, до яких ведуть дороги, були захищені, як і висаджені дерева як слід зберігались, а на місці засохлих, викорчуваних, зламаних і зрубаних здорові насаджувались. Тобто, що стосується громадських робіт, до яких кожен член Громади має долучатися, беремо на себе додатково наступне:…”

– далі перелічуються заходи, які Громада бере на себе для розвитку інфраструктури та описуються досить прогресивні явища, які і сьогодні б можна було виписати на стіні кожної сільської ради, щоб люди займались цим самостійно, а не чекали звідкись допомоги.

“XXIV. Поліційний, місцевий Порядок у селі слугує для власного добра, безпеки і спокою, передбачає чистоту і охайність, огорожу, замикання помешкань, випаси, обережність з вогнем і способи порятунку, убезпечення від заразних хвороб і пошесті, від яких люди і худоба можуть постраждати, обачність стосовно приблуд, жебраків, біглих, людей підозрілих і безпаспортних, способи побудови міцних і вогнебезпечних будівель, сприяє господарюванню і пунктуальній сплаті податків, вчить шанувати Бога і звичаї, викорініює погані звички і безморальність, рéгули зберігаючи; до Зверхників, що за тим усім пильнують, маємо ставитись сумирно, а приписи подібні виконувати щиро”.

“XXIX. Оскільки між людей, у дуже великих і малих скупченнях, не буває без конфліктів, суперечок, справ, які потребують розгляду в суді, що могло б принести сторонам сатисфакцію і заспокоєння, а позаяк всі ці обставини потребують витрат, забирають час і господарство гальмують, хочемо, аби люд рільничий дарма не тинявся, від двору і праці, що годує, не відволікався, визнаючи засади Прав Крайових, особливо Владислава Яґелли від 1433 року, Статут і Право кардинальне 1748 року, у статті 18 Конституції зазначене, постановляємо наступне. Що стосується однієї або кількох осіб, які вчинили провини, за які передбачається смертна кара чи інша кримінальна відповідальність, то такі злочинці попадають під юрисдикцію держави. В інших, цивільного характеру диференціях, суперечках і справах між Рільником та Рільником, Рільником та іншим, будь-якої кондиції і категорії мешканцем Миньковецького Землеволодіння, чи іншими звідки-небудь позивачами, встановленим порядком маємо звертатись до Юстицінаріуму Dominii Миньковецької, членів котрого ми щороку обираємо, а при невдоволенні його вироком, сторони можуть звертатись до Адміністративного суду, будь-яке рішення якого сторони зобов’язані прийняти і виконати, оскільки його судочинство не порушує Proprietas & Directum Dominium, як зазначає Право Народне 1768 року”.

“…Ця Угода із 30 Статей та обумовлені ними добровільно прийняті обов’язки, що на вічні часи приймаються, ніколи самовільно відмінені бути не можуть, як і добровільно прийняті умови та пов’язані з ними повинності…”.

.

Цінуючи такі важливі реформи як скасування 1 січня 1795 р. у своїх володіннях кріпацтва, введення правління Миньковецької автономії, державних інституцій (прикордонні межові стовби, верховний суд, міліція, власні гроші тощо), конституційних і правових засад, доступу до освіти, запровадження ліберальних порядків та іншого, ми не повинні закривати очі на негативні риси Мархоцького. Тому не станемо ідеалізувати його як ініціатора реформ, а віддамо належне і самій Громаді, що була не спостерігачем, а безпосереднім учасником цих змін (в тч. внутрішніх).

З іншого боку, Ігнацій Мархоцький не був єдиною постаттю серед подільської аристократії, які під впливом європейських (французьких і польських) революційних завоювань кінця XVIII ст. були готові на прогресивні перетворення в своїх володіннях. Так, Вікторіан Дзєдушицький (1754–1832), власник Серебрії, Слобідки Яришівської та інших сіл, що в Могилівському повіті Подільської губернії, на зламі XVIII–XIX ст. став замінювати селянам-кріпакам панщину грошовим чиншем. Наступний власник Яришева, Слобідки Яришівської й інших сіл Могилівщини та Галичини Влодзімєж Дзєдушицький (1825–1899) під впливом європейської революції 1848 року також скасував у своїх володіннях кріпацтво і перевів селян на чинш тощо. Але вони в своїх реформах непішли так далеко, як І.Мархоцький [Баженов Л. ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ ГРАФА ІГНАЦІЯ МАРХОЦЬКОГО В УКРАЇНСЬКІЙ І ПОЛЬСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ІСТОРІОГРАФІЇ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.].

Як бачимо, які б історичні міфи не вибудовували протягом двох століть імперські історики, очевидним є факт, що українські землі і люди перебували у нерозривному зв’язку із загальноєвропейськими процесами та тенденціями змін і реформацій.

Якщо 3 травня 1791 року надзвичайний сейм Речі Посполитої у Варшаві прийняв одну з перших в світу писаних конституцій, в основу якої було покладено принцип поділу влади (законодавча, виконавча і судова), проголошені громадянські свободи, ліквідовувалась виборність монарха, а сейм проголошувався найвищим законодавчим органом країни. А 15 грудня 1791 року штат Вірджинія ратифікував перші десять поправок і доповнень до конституції США, відомі як «Білль про права», завдяки чому вони набули чинності по всій території країни. То вже в грудні того ж року Миньковецька держава відповіла своєю маленькою конституцією, яку ми розглянули вище.

Якщо 20 квітня 1792 року Франція оголосила війну “вільного народу проти несправедливої агресії королів”, а пізніше, в результаті збройного повстання було захоплено королівську резиденцію в Парижі, Людовик XVI був позбавлений влади, і вже за місяць у Франції було ліквідовано монархічний лад і проголошено республіку. А в вересні цього року перша група запорозьких козаків під командою полковника Сави Білого висадилася в Тамані: 3847 піших козаків з гарматами відпливли 16 серпня 1792 року з Очаківського лиману і стали першими переселенцями Чорноморського козацького війська, які ступили на кубанську землю. То в Миньковецькій державі впроваджуються “Права, Свободи, Прерогативи, Привілеї” майже республіканського зразка.

Якщо 4 лютого 1794 року Французький Конвент видав декрет про позбавлення колоній рабства і прирівняння прав колишніх рабів до прав інших громадян країни. То в Миньковецькій державі в 1795 році відміняється кріпацтво.

Якщо 21 березня 1804 року Указом першого консула Франції Наполеона Бонапарта введено в дію «Цивільний кодекс французів», який став фундаментом романської цивільно-правової традиції, доповнювався й діє до сьогодні. То в Миньковецькій державі в грудні 1804 року виходять революційні “Закони хліборобів”, що вище щедро процитовані і до сьогодні могли б бути прикладом витонченої законотворчості.

Жителі тієї маленької і багато в чому експериментальної Незалежності ясно усвідомлювали своє місце в світі, спирались на багатовікову правову традицію та тяглість, і стали прикладом того, як навіть за найменш сприятливих умов і під загрозою знищення, залишатися не просто людьми, але і Громадянами.

#historybyigorpoluektov

Це мій третій пост на тему історії цієї маленької держави кінця XVIII-поч.XIX ст. (інші нижче на сторінці). Дайте знати в коментарях чи цікавою виходить розповідь? Щоб я знав наскільки детально варто продовжити виклад теми і скільки ще постів підготувати.

#ІгорПолуектовПоділля

Малюнок Отрокова і Миньківців 1871 року Наполеона Орди: