Як козаки Москвою керували (події 1604-1618 років) (Продовження про козацькі перемоги над Московією в 1618 р)

Як козаки Москвою керували (події 1604-1618 років) (Продовження про козацькі перемоги над Московією в 1618 р)

Два маловідомих листа про подвиг Петра Конашевича-Сагайдачного, який з козаками Московію розбив.

Так, ми часто били Московію раніше, розіб’ємо і цього разу.

ПЕРШИЙ ЛИСТ 

написаний з-під Москви самим великим українським гетьманом до королевича Владислава 24 вересня 1618 р.

Петро Конашевич описує події, які передували проханню від поляків до українського війська піти на Московію. Пише також, що Скіндер-паша з татарами робив напади на Україну («Ukraine» – вказано в тексті 1618 року). Про важкі умови наступу на Московію, бо поля пусті і двадцятитисячне козацьке військо відчуває проблеми із забезпеченням. Про складнощі переправ і багатогодинні штурми московитських міст. 

Але, попри всі труднощі, повідомляє про числені перемоги козаків, особливо виділяє полковників Михайла Дорошенка і Богдана Коншу, підкорення Московії і рішучі плани взяти і саму Москву.

(оригінал листа знаходиться в польському архіві, а його публікацію зробив в 1935 році Kazimierz Tyszkowski в “Kozaczyzna w wojnach moskiewskich Zygmunta III: (1605-1618)”). В коментарях надам фотокопію.

ДРУГИЙ ЛИСТ

датовано 28 грудня 1618 року.

Його автор Якоб Спенсій. Він описує ті самі події під Москвою, але згадує вже про тридцять тисяч козаків, що стояли біля її воріт три місяці пізніше.

Також про підступність Московії, яка намовила татар напасти на землі України.

(оригінал листа знаходиться в шведському архіві, відшукала його Marina Trattner, переклад зробив Oleksandr Malyshev, а публікація буде в нашій книзі «Скарби шведських архівів», яку, сподіваюсь, ви всі з нетерпінням чекаєте 😃).

.

Як оцінюють цю виправу польські історики:

“Під час описаних подій Сагайдачний виявив не лише лідерський та організаторський талант, а й політичний талант. Слід згадати його постулати на теми захисту православної віри та майнової безпеки козаків під час Московської експедиції, які він забезпечував у червні 1618 р. Слід також зазначити, що, незважаючи на свою лояльність, він часто втілював свої наміри в життя, орієнтуючись на самодіяльність або навіть незалежність від польської влади, але не провокуючи відкритого конфлікту та не допускаючи зради проти короля чи Речі Посполитої.

Безсумнівно, під час боїв у Москві Сагайдачний виявив величезний командний і організаторський талант. Завдяки знанням татарського військового мистецтва він здійснював швидкі й ефективні рейди в найвіддаленіші райони Московської держави. Під час боїв Сагайдачний також показав свої знання в мистецтві облоги, використовуючи артилерію, драбини, траншеї та інші хитрощі, які дозволяли йому здобувати різноманітні укріплення. Не можна забувати і про здобутки козацьких полковників, які брали участь у московському поході: Дорошенка, Бориспільця, Путивльця, Мілошців, Емця та Пірських.

Їхня спільна діяльність сприяла величезному успіху Сагайдачного та всього війська Запорізького. За підрахунками П.Саса, козаками під час московського походу захоплено близько 14 міст і замків, такі як: “Liwny, Jelec, Liebedian, Dankow, Skopin, Riarzsk, Pesoćnja, Sapożok, Szack, Kasimow, Kazar, Buckij, Romanow czy Matijiw Horod”. Проте похід козаків був не лише серією перемог. Вони захищалися серед інших в: Переяслав Рязанському, Проньську, Михайлові, Зарайську, Коломні та Калузі. 

Козаки зупинились біля Арбатських воріт, саму Москву залишили нескореною, але нищівна діяльність військ Сагайдачного, безсумнівно, вплинула на поступки царя в переговорах.

Польська та українська історіографія сходяться на думці, що участь Сагайдачного в останньому етапі «Смути», а також діяльність козацтва в Московській державі значно сприяли численним поступкам московської сторони. Проте не можу погодитися з думкою деяких дослідників, які стверджують, що Сагайдачний не хотів захопити Москву через своє православне віросповідання. Якби це було справді причиною, то як би тоді пояснили козацькі вбивства та пограбування православних жителів Московської держави?” – пише про ці події історик Kamil Kaczor в праці “Hetman Piotr Konaszewicz-Sahajdaczny. Działalność polityczna i wojskowa w latach 1617-1622”. 

.

Причиною, насправді, були прорахунки головного командування армії Речі Посполитої, які і не дозволили завершити справу. Як не дотримались поляки і обіцяних перед війною гарантій, які ставили козаки умовою участі перед Річчю Посполитою. І мова не стільки про заслужену винагороду за перемогу і порятунок коронного війська козаками, а більше про права і вольності, незалежність української церкви тощо.

Але гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний повернувся в Київ переможцем. 

Взяв справу незалежності в свої руки. Передав величезні кошти на розбудову київської братської школи, яка стане згодом Могилянською академією. 

Сходив з козаками на Перекоп, помстився за напад татар на українські землі з підмови Московії.

А в 1620 році і взагалі зробив найбільш вагому заявку на незалежність:

«В 1620 р. знову актуалізувалося «козацьке питання». Цього разу приводом для занепокоєння корони стало таємне висвячення в Києві православної ієрархії під «покровом козацької шаблі». Відновлення єрусалимським патріархом Феофаном православної церковної ієрархії Київської митрополії напряму вдарило по інтересах польського короля» – констатує Н.Білоус в «Між політикою і повсякденням: з історії стосунків коронного гетьмана Станіслава Жолкевського з київським воєводою Томашем Замойським (у світлі листування 1619-1620 рр.)».

А вже за рік, в 1621 році Петро Сагайдачний золотими літерами вписав своє ім’я в історію Європи, коли врятував її з козацьким військом під Хотином від Османської навали. 400-річчя цієї знаменної події Україна святкувала восени, про що було кілька моїх постів.

.

За цей подвиг він отримав нагородний старовинний меч, який був інкрустований золотом і діамантами. На ньому напис латиною: “Владислав Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа”. Символ високої честі і визнання заслуг українського козацтва у боротьбі проти московитів і турків, визнання їх лицарського статусу від монарших дворів Європи.

Репліку цього меча я тримаю на фото. 

Авторами є подружжя Євгенії і Дмитра Ейдерів, які виконали її для львівського музею. 

А найближчим часом оригінал цього меча приїде в Україну і буде виставлений для всіх охочих.

На вшанування пам’яті про одного з головних героїв української історії, 400 років з дня смерті шляхетного козацького лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного.

Як було написано у “ВІРШІ НА ЖАЛІСНИЙ ПОГРЕБ ШЛЯХЕТНОГО РИЦАРЯ ПЕТРА КОНАШЕВИЧА-САГАЙДАЧНОГО”, що був виданий відразу по його смерті в 1622 році:

“Як мужність запорожців королі пізнали,

То їм за герб такого рицаря признали.

Вітчизні він готовий завжди послужити

І за її свободу голову зложити.

А треба, то землею він пройде, водою,

До всього має вправність і прудкий до бою”.

“Благочестя віри він завжди був ревнитель,

З молодості був її вивчений блюститель.

Року тисяча шістсот двадесят второму

В Братськім ліг монастирі, в Києві святому.

Кілька тисяч братчикам він офірував,

Щоб фундація наук там була, жадав”.

“За вітчизну потужно себе виставляли

І про власне здоров’я нітрохи не дбали.

Сам волів, наче Кодрус, той цар у Атенах,

Полягти, щоб вітчизна лишилась спасенна.

За вітчизну-бо краще і голову скласти,

Ніж піддатись ганебно, навколішки впасти.

Тож коли хто не хоче за край умирати,

Той з вітчизною згодом піде погибати”.

“В Запорозьке він пішов славнеє рицарство.

І отам немало теж поміж них живучи,

Діла рицарського скрізь пильно стережучи,

Досягнув, що військо те в гетьмани обрало,

Мужньо з ним воно татар, турків розбивало.

Він за гетьманства свого взяв був місто Кафу —

Цісар турський там зазнав немалого страху!”.

“Як їх рицарі оті, мов траву, косили.

І північний буде край також пам’ятати

Довго рицарство його, бо їм дався знати!

Там звитяжство немале він з’являв ідучи,

Городи й міста у них міцнії псуючи”.

“На безсмертну заслужив славу, наш гетьмане,

Ні, вона у забутті, певне, не постане!

Поки Дністер із Дніпром многорибні плинуть,

Поти справи всі твої славно будуть линуть.

Не впадеш у глибину забуття безличну,

Не загинеш у літах — маєш славу вічну!

Бо як Греція звиша Нестора-героя,

Ахіллеса, Аякса, а Гектора — Троя,

І атенці як царя хвалять Періклеса,

Честять славного в одно ще й Темістоклеса,

Рим сміливого свого хвалить Курціуса

І щасливого в бою славить Помпеуса,

Сагайдачний на Русі хай дістане славу,

В вічну пам’ять те ім’я занесуть по праву,

Щоб воєннії його подвиги всі знали,

Щоб народи те ім’я завжди шанували!”.

“Про військо Запорозьке письма хто читає,

Той мужність їм і славу мимохіть признає,

Тут завше-бо такії рицарі бували,

Що ворогів вітчизни мужньо розбивали,

Тож рицарство славніше в світі не буває,

Як військо Запорозьке, що врага жахає!”.

#historybyigorpoluektov

Чекаємо оригінал меча П.Сагайдачного в Києві, де і поховано нашого славетного гетьмана!