Як козаки завоювали Молдавське князівство і очолили державу ще в XVI ст.

Як козаки завоювали Молдавське князівство і очолили державу ще в XVI ст.

В цей день, 13 грудня 1577 р. (на св.Андрія) Іван Підкова був офіційно проголошений Господарем Молдавського князівства.

Так козак очолив державу ще в XVI ст.

Його правління хоча і не було довгим, але стало яскравою сторінкою європейської історії.

Новий володар розпочав в руслі усталених традицій, але без публічних страт і політичних переслідувань, які до нього були популярні. Він видав кілька поземельних актів православним монастирям, а також надіслав листи до сусідніх придунайських володарів з пропозиціями про встановлення дружніх відносин.

В перші дні на найвищій державній посаді випустив кілька сотень українських в’язнів, зокрема сина луцького судді Бокія. В подяку за звільнення сина батько послав на допомогу козакам двісті вершників. Своє оточення Господар Іван сформував із довірених соратників: маршалком став Чапа Волошин, Степан Копицький – хотинським баркулабом (завідував Хотинською фортецею), а очільник низових козаків Яків Шах – був проголошений молдавським гетьманом. На найвищу адміністративну посаду логофета був призначений найвідоміший із молдавських бояр Василь Балтаца. Очевидно, саме він був ініціатором запрошення Івана Підкови на Господарство.

Все це дуже не сподобалось османам та полякам, а тому спільними зусиллями вони досить швидко змусили Івана Підкову облишити високу посаду і повернутись на Брацлавщину із хорошим скарбом і 14 гарматами.

Жорстка вимога османів “покарати козаків” до польського короля Стефана Баторія, яку той отримав від Мурада ІІІ, змусила поляків піти на чергову зраду, реалізувати султанську вимогу той доручив князю Янушу Збаразькому. Останній зустрів Підкову поблизу Немирова, але не наважився вступити в бій, зважаючи на силу козацького війська. Згодом воєвода запросив до свого двору гетьмана Якова Шаха з кількома старшинами і розповів про стурбованість короля козацьким походом до Молдавії, який дав привід турецькому падишаху порушити перемир’я. Він переконував щоб Підкова поїхав до Варшави для заспокоєння короля, гарантуючи від себе особисту безпеку. Іван мужньо погодився відповісти за свої дії, попрощався з козаками і відправився у подорож до столиці Речі Посполитої. Він подарував Янушу Збаразькому дванадцять гармат, а потім разом з ним вирушив до резиденції польного гетьмана Миколая Синявського в Бар. Але прибувши до польських міст, за наказом короля він негайно був заарештований. А пізніше і підступно страчений на центральній площі у Львові.

Його героїчна передсмертна промова викликала не лише захоплення присутніх козаків, місцевих жителів, які явно йому симпатизували і тужили за таким козаком, але і залишилась у численних згадках іноземців, а також стала приводом для появи багатьох народних епосів і дум, що зробили Івану Підкову безсмертним.

.

Страта Підкови і її наслідки багато в чому могли б бути сюжетом для голлівудського фільму “Хоробре серце”, якщо б у шотландців не вистачало своїх героїв. Адже в нашому випадку все було так само трагічно і героїчно в 1578 році. А козацький очильник Яків Шах організував після того низку походів і жорстоку помсту для зрадників (сам загинув в 1583 році).

І надалі козаки багато років мстились за свого легендарного Героя.

Зокрема, я вже писав, що знайшов у Ватиканських документах цікаві описи про козаків тих років, а також і бажання Венеції бути союзником козацької держави.

Документи ці видані в “Litterae Nuntiorum Apostolicorum historiam Ucrainae illustrantes (1550-1850)”, зокрема, в даному пості мова буде йти про Том 1 Збірки, який охопив документи 1550-1593 р.р.

В реляції Карло Гамберіні секретаря кардинала Альберто Болоньєтті від 12 липня 1585 року знаходимо запис про козаків і те, як вони топчуть турків.

Повідомлення 126: 1585, 12 липня – с.161t° – Записка Карло Гамберіні болонця, секретаря кардинала (Альберто) Болоньєтті:

Гамберіні радить Дожу та Сенату подумати про союз з Козаками [Cosacchi], готовими виступати у великій кількості проти турок незважаючи на заборони з боку поляків.

Він пише, що походять козаки від людей різного походження, які зайняли деякі дніпровські острови до Чорного моря та боронять в т.ч. і Польщу від Перекопських татар [Tartar Precopensi] та турків.

Збільшившись у кількості і потужності за часів короля Сигізмунда, вони викликають страх мусульман.

Далі говорить, що козаки діляться на найманих солдатів згаданого королівства та на вільних; всього близько 19,000 воїнів; описує як вони укріпили згадані острови.

Далі описує геополітичні розклади між Венецією, Персією, Польщею, Козаками і Турками з Татарами. Про можливість об’єднання всіх “втомлених” для протидії “Турецькому пануванню”.

Пише про попередні домовленості з козаками із “пропозиціями врешті-решт приєднатися до компанії кількістю в 10,000 чоловік”.

Наступні повідомлення (134, 136, 137 і 138) Пам’ятної книги з Венеції не настільки інформативні, але кажуть, що:

за 13 травня 1587 року: козаки завдали серйозної шкоди і втрат туркам поблизу Варни;

за 23 липня 1587 року: козаки зруйнували турецьку фортецю Очаків;

за 30 липня 1587 року: козаки взяли Бендери на кордоні Русі;

за 05 серпня 1587 року: підтвердження звісток про взяття козаками фортеці Очаків, а також околиць фортеці Бендер.

.

Прикметно, що саме там на 122 роки пізніше помре легендарний гетьман І.Мазепа, а новий гетьман П.Орлик працюватиме над т.з. “першою Конституцією”.

Для мене історія Івана Підкови – це не лише біографія з книжки і героїчні пісні, але і щось близьке, родинне.

За сімейною легендою, саме в цих походах Івана Підкови приймав участь мій предок Вербицький. Який повернувшись із цього нетривалого молдавського господарювання, став співзасновником села Романівка (яке пізніше отримало назву Погоріла; на кордоні сучасних Вінницької і Черкаської областей), разом з іншими козацькими учасниками переможного походу. Саме в цьому селі до початку ХХ ст. і жив мій рід по маминій лінії – рід Вербицьких. Який через шляхетське походження пізніше був “розкулачений” і змушений переховуватись щоб вижити.

#historybyigorpoluektov

.

Наведу відомий, але вже трохи підзабутий твір “Іван Підкова”, який був написаний в 1880 році Dr. Antoni J. – доктором Антонієм-Юзефом. Псевдонім за яким ховався Йосип-Аполінарій Роллє (1830 – 1894) – історик, краєзнавець Поділля, член Історичної комісії Академії знань, Літературно-історичного товариства в Парижі, багатьох медичних товариств.

Автор, що був добре відомі історикам за публікаціями «Київської старовини» (де його перекладали російською мовою В.Антонович та Ю.Сіцинський (українською було заборонено)). З низки перекладених творів А.Роллє: Украинские женщины // Киевская старина. – 1883. – Т. VI. – № 6. – С. 268 – 309; Страшный Йосиф // Киевская старина. – 1883. – Т. VII. – № 9/10. – С. 39-87; На шпаковом шляху. Рассказ из быта Подолии начала XVIII века // Киевская старина. – 1887. – Т. XVII. – № 4. – С. 693-720 тощо. І от цей: Иван Подкова // Киевская старина. – 1885. – Т. XIII. – № 10. – С. 243 – 276, що я наводжу нижче: