Зразок української мови кінця XVI-початку ХVII ст, зафіксований в джерелі 1625-го року

Зразок української мови кінця XVI-початку ХVII ст, зафіксований в джерелі 1625-го року

Унікальний зразок старої української мови, який зберігся у записах 1625 року.

Віршовані думи – історична пам’ять народу, яка закарбувалась у століттях.

Нерівноскладові римовані вірші давніх років дійшли до нас у нечисленних писемних джерелах, яким пощастило вціліти. Знаходимо ми їх за 1580 р. в передмові до Острожської Біблії; рівноскладові й римовані – за 1581 р. в „Хронології“ Андрія Римші тощо. «Перший тип знайшов відгомін у свобіднім розмірі українських дум, другий у незлічених українських піснях ліричного, а по частий історичного змісту» [В. Н. Перетцъ, Историко-литературныя изслѣдованія и матеріалы, т.I. С.Петербургъ 1900, стор. 421].

Одним із вцілілих джерел, яке зберегло українську мову XVI ст.-початку XVIІ ст. – надрукований малознаним польським віршарем Яном Дзвоновським текст української пісні, яку він почув і зафіксував (нехай і з деякими помилками, які можна пробачити не носію мови) для наступних поколінь. Цей унікальних запис дав нам змогу віднайти коли не прототип, то бодай найстаршу і найповнішу форму цікавої та досить розповсюдженої, та тепер уже майже забутої української народної пісні, а також і чудовий зразок того, як звучала українська мова більш як 400 років тому.

Польский автор зробив власний опис зафіксованої ним пісні і її героя (польською):

«Konterfekt cudowny у siła Kozaka Płachty, Ukraińca, który był przyciągnął z Saydacznym kozakiem do Morawy we dwudziestu tysięcy Kozakow wybornych у dzielnych Mołodcow przeciw ludziom niechrzescianskim w roku 1620».

А далі виклав пісню українською мовою, як він її почув і зафіксував в 1625 році:

“Пісня про козака Плахту”

Кулина.

Ой козачейку, пане-ж мій,

Далек же маєш домик свій?

К о з а к.

При березі, при Дунаю,

Там я свою хижу маю:

Ліс зелений, оздоблений

Красним цьвітом, густим листом,

То дім мій, то покій.

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

На чім же буде поїзд мій?

Козак.

Посажу тя за бедрами,

Привяжу тя тороками,

Бог над нами, кінь під нами,

Ти зо мною, я з тобою,

— Побіжим, поспішим!

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

Який же буде покарм твій?

Козак.

Будем їсти саламаху,

Козацькую затираху,

При криниці без тескниці,

Будем їсти, будем пити,

Викрикати, облапяти.

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

Що за роскіш буде мені?

Козак.

Да в день будеш конї пасти,

В ночи при мнї ляжеш спати,

Опівночі. З всеї мочі,

Очучу, Преврочу

Дівоньку к серденьку.

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

Який же буде постіль твій?

Козак.

Войлочище під бочище,

А сїдлище в головище,

В дубровицї на травиці

Я закрию і прикрию

Гормаком, жупаном.

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

Сподобав ми ся живот твій.

Козак.

Любо-ж тобі горювати?

Дай преч з тобов поїхати!

Кулина.

Душе моя, я вже твоя!

Козак.

Ручку дай, а всідай!

Кулина.

Я твоя!

Козак.

Ти моя!

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

Не донесе нас коник твій.

Козак.

Не жури-ж ся ти для того,

Найдем в полю коний много,

А не найдем, то піш підем.

Нич лихого для любого

Пішки йти, з ним бути.

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

Далек-же іще домик твій?

Козак.

Юже геть ті Запороги,

Кінець нашої дороги.

Тут козаки все юнаки:

Здобуває — пропиває,

Що має — програє.

Кулина.

Гой козачейку, пане ж мій,

Которий же то домик твій?

Козак.

Ген катера розбитая,

Опанчою прикритая,

То мій херем, то мій терем,

Тут ховаю, що-же маю:

Рубашку, сермяжку.

Кулина.

Гой козачейку, пане-ж мій,

Вельми то благий єсть скарб твій

Козак.

Козак щаслив, хоть не богат,

Нікому нич не виноват.

Він горює, він чатує:

Де піду — здобуду,

Боярин, Татарин.

Кулина.

Да й що-ж ми то за бесіда,

Ні приятеля, ні сусіда!

Ти ся здобувати пійдеш,

А мене смутну відійдеш:

Ні з ким жити, розмовити,

Ні сестриці, ні зовиці

З козаком, гуляком.

Коли буде того много,

Пусть мене до дому мого.

Козак.

Коли схочеш поїхати,

Не буду тебе тримати.

Борзо всідай да й од’їжджай

Ко чортом, всім лихом,

Люб човном, люб коньом.

Кулина.

Долї-ж моя нещасная!

Чого-м ся я дочекала;

На діл мене несла вода,

Тепер мене женеть біда.

Що ж ділати? Проклинати?

Би пропав, що мене взяв

Дівчину зведену!

.

Ось такою була наша українська мова більш як 400 років тому.

Поширюйте, плекайте історичну пам’ять, насолоджуйтесь красою нашого, рідного, свого.

З любов’ю до України.

Більше історії тут:

#HistoryByIgorPoluektov